The Untold Story of “Carol of the Bells”
Четвер, 6 Жовтень 2022 05:11Українські блоґери роблять цікавий історично-просвітницький контент англійською. Чудово підходить до того, щоб поділитися цим з вашими англомовними друзями.
Лідія Гайдар: З хронік ходіння по українських граблях.Гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький (1623-1668) отримав булаву 22-го червня 1663 року на Чорній раді у Ніжині виключно завдяки своєму відвертому популізму. Вмілий оратор, він став гетьманом під соціальними лозунгами (перш за все, обіцяючи зменшити податки та обмежити старшинське землеволодіння).
Безпринципний авантюрист з добре підвишеним язиком, Брюховецький ще раніше, в грудні 1659 року, став кошовим атаманом Запорізької Січі, а в січні 1663 року, в противагу обраному гетьманом на старшинській раді 1662 року в Козельці наказному гетьману Якиму Сомку (бл.1618-1663, був рідним братом першої дружини Богдана Хмельницького, Анни, і кровним дядьком гетьману Юрку Хмельницькому) - "кошовим гетьманом" (нечуване ані до того, ані після козацьке військове звання).
Безпосередньо перед своїм обранням Брюховецький зібрав до Ніжина бідняцькі натовпи обіцянкою в разі отримання ним булави віддати їм на розграбування маєтки козацької старшини.
Своїх прибічників новий гетьман очікувано обдурив - на всі керівні посади Гетьманщини він призначив своїх людей, відправив з кожним з них в усі полкові міста по сотні запорожців. А перед тим вакансії для своїх друзів він отримав небачуваною раніше в Україні люстрацією своїх ворогів та супротивників. Претендентів на гетьманську булаву Якима Сомка, ніжинського полковника Василя Золотаренка (його рідна сестра Ганна була третьою дружиною Богдана Хмельницького) та їхніх прихильників - чернигівського полковника Іоаникія Силича, лубенського полковника Стефана Шамрицького, переяславського полковника Опанаса Щуровського - було заарештовано на місці й невдовзі страчено у Борзні. До Сибіру потрапили генеральний писар Михайло Вуяхевич, полковники Семен Третяк, Матяш Папкевич, Дмитро Чернявський та інша козацька старшина.
Стати гетьманом Іван Брюховецький не в останню чергу зміг завдяки постійної підтримки Москви, де побував в 1660 році, після чого постійно відсилав туди свої скарги та кляузи.
Відразу після обрання гетьманом він уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, які надавали Москві більше влади, ніж це було встановлено Березневими статтями Богдана Хмельницького.
У вересні 1665 разом із багатьма іншими полковниками Брюховецький перший з усіх українських гетьманів прибув до Москви, де їх шанобливо зустріли. Тоді ж ним були підписані Московські статті, згідно яким всі українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя.
( Read more... )
P.S. За іронією долі, Брацлавського полковника, без наказа якого козаки його полку не могли б захопити промосковського зрадника гетьмана Івана Брюховецького, звали Михайло ЗЕЛЕНСЬКИЙ.
Юрій Дюг: 31.03.2019: Чи вивчили українці криваві уроки 1919 року?
Незасвоєні уроки доля завжди примушує вчити заново. Історія часто рухається по спіралі, а домашню роботу з державницької позиції кожного громадянина доводиться повторно переписувати кров’ю тисяч людей. Рівно сто років тому Україна здригалась від постійної зміни влад. У 1917-1919 роках в Україні керували Центральна рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія УНР, денікінці, махновці і радянська влада. Столиця і ключові міста переходили з рук в руки, уряди змінювались чи не кожних кілька місяців. Українці проголосили свою державу, але втримати її не змогли, як і вберегти мільйони співвітчизників від розстрілів, червоного терору і тотальних репресій, Голодомору, Сибіру та ГУЛАГу. В річницю тих подій це не тільки треба згадувати, а й робити висновки.
Не вміли об’єднуватися. Для ухвалення об’єднавчих рішень сучасники УНР витрачали критично важливий час, рішення про їх імплементацію затягувалися на місяці. А тим часом вже діючі угоди не виконувались або розривалися. От і виходило, що де-юре об’єднавчі процеси в України були, але реального поступу вони не давали. Бо Україну рвали на шматки не тільки держави-сусіди, а й самі лідери партій та командири дивізій та полків.
«Голі, босі і без міжнародної підтримки». Міжнародна дипломатія та сильна армія – мали би стати основою для виживання молодої держави. Уряди швидко змінювались, нових політиків без імені і політичного досвіду політичні зубри західних країн не сприймали всерйоз. Як і саму Україну. На жаль. Тим часом в армії все теж було не райдужно. Спочатку її розпускали, «бо навіщо новій мирній країні армія?». Потім ціною героїв Крут відновлювали, об’єднували полки, коші, дивізії та армії. Але, не кажучи вже про мотивацію, армія була слабо організована, а проблеми із забезпеченням підривали її боєздатність не гірше за ворожу пропаганду та кулі. Відсутність амуніції, провізії, хвороби…
( Read more... )
Цей день в історії людства був поворотним. Офіційно мінімум 70 мільйонів загиблих (насправді, враховуючи недостовірні цифри з СРСР та Китаю – мінімум 100 мільйонів) – лише один з результатів того, що відбулося цього дня.23 березня 1933 року на засіданні Рейхстагу в залі берлінського оперного театру «Крола» 441 голосом «за» проти 84 «проти» прийнято закон «Про ліквідацію тяжкого становища народу і держави». Гітлер отримав надзвичайні повноваження диктатора.
Те, що нацисти перемогли на виборах 5 березня 1933 року – міф, створений комуністичною пропагандою. Насправді нацисти не мали достатньо місць в парламенті для більшості. Допоміг Сталін, який заборонив комуністам коаліцію з соціал-демократами, оголосивши, що «соціал-демократи гірші за нацистів».
А на тлі інспірованого гітлерівцями і сталінцями підпалу Рейхстагу (гомосексуаліст Ван дер Любе, голландський комуніст і очевидний агент радянських спецслужб, якого схопили на місці злочину, взяв всю провину на себе і забрав із собою в могилу таємницю цієї спільної операції комуняк і наці) під тиском тодішньої німецької «олігархії» та московської агентури Гітлеру надаються диктаторські повноваження.
Там багато паралелей з нинішньою Україною, між іншим.
( Read more... )До чого це все написано?
Люди! Ми зараз стоїмо на роздоріжжі. Як Німеччина в 33-му.
Через тиждень стане зрозуміло, чи ми й далі ідемо шляхом цивілізованого світу, як переповнена протиріччями й злиденна, але все ж демократина Німечина 86 років тому, а чи звернемо до диктатури, концтаборів і зрештою - краху.
Про Злуку і зрадофілів — тодішніх і сучасних
Вівторок, 22 Січень 2019 17:06
Светлана Самборска: Сегодня Украина отмечает День Соборности. Ровно 100 лет назад 22 января 1919 года был провозглашен Акт воссоединения УНР и ЗУНР. На фото Симон Петлюра и Владимир Винниченко на торжественном молебне на Софийской площади.
Сегодня будет сказано очень много хороших и правильных слов о единстве, о сопричастности: столетний юбилей – это очень серьезный повод. И все эти слова будет очень уместны в ситуации, когда часть нашей страны находится под вражеской оккупацией. Тем не менее, провозглашение Воссоединения необходимо рассматривать в контексте событий того времени.
14 декабря 1918 – Петлюра, Винниченко, Коновалец подымают и успешно проводят антигетьманское восстание. Это не было сложной задачей – армия последовательно разлагалась с 1914 года работой большевиков и эсэров. И методы были известны. Какие? А вот такие:
«Юлия Тимошенко написала в открытом письме командиру роты ВСУ Семену Салатенко: “Вы понимаете лучше всех главнокомандующих, командующих и политиков, за что Вы сражаетесь, за какие ценности”».
Вот такие методы и были – рассказать солдатам, что командиры-пдрсы, рассказать командирам, что генералы-пдрсы, потом «Берите власть в армии в свои руки, товарищи, сами выбирайте командиров!», потом «Враг не в Москве, снимайтесь с фронта и айда на Киев Гетьмана свергать!» Такие методы применяла большевицкая агентура в 1914-1918, такие методы применяет кремлевская агентура в 2014-2018. Ничего нового, только Троцкий теперь на лабутенах и с ботоксом.
Тогда им удалось, и Скоропадского свергли. Зрадника гетьмана больше нет, ура! Что же дальше? А дальше 18 января 1919 делегация УНР принимает участие в начавшейся Парижской мирной конференции, которая после Первой мировой войны имела то же значение, что и Ялтинская после Второй. Делили мир. Делегация УНР пытается добиться признания.
( Read more... )Про позитив від діда Свирида
Понеділок, 31 Грудень 2018 20:57
Скіки разі дід просив: “Ходите по вулиці то не улибайтеся. Або хоч голосно не смійтеся. Бо раптом вам назустріч трапляться чиновники із ООН і запишуть вас у щасливі люди. Й тоді Україна в рейтингу щастя підніметься і ніхто нам більше не віритиме, що українці найнещаснішний народ. Адже ж відомо, що не можна українцям сміятися, бо від того у світі проісходять разні геополітичні катастрофи. Українцям годиться лише сумувати й плакати в інтересах миру та стабільності на планеті.
Цей феномен відомий здавна і саме тому українці століттями змушені стримуватися й дурити мірову общественность іміджем безталанних та нещасливих людей. Купилися колись на цей імідж і наші польські друзі, хоча не раз і не два розумний гетьман Сагайдачний застерігав їх не доводити українців до сміху. Друзі-ляхи від серйозних слів Сагайдачного легковажно відмахнулися й тоді за справу взявся відомий гуморист Хмельницький. Який вправно нагнув Річ Посполиту у смішну позу і виставив необачних ляхів на загальноєвропейський глум. Насміхалися потім над Польщею усі довколишні держави, уже коли її, нещасної, й на політичній мапі світу не існувало. Уже весь світ пригноблених поляків шкодував, а українці все ще продовжували мстиво над ними кепкувати. А полтавський козак Паскевич ще у 1831 році навідувався у Варшаву на білому коні цікавлячись, чи второпали нарешті наші польські друзі про що саме їх за два століття до того чесно попереджав Сагайдачний. Тодішні, здається, второпали, а от сьогоднішні, схоже, вже трохи підзабули.
У ХІХ столітті тогочасні європейські геополітики добре знали нищівну силу українського сміху й за справу приборкання українських народних гумористів взялися історики й етнографи. Головним надбанням давнього епосу наших предків було оголошено “Плач Ярославни”, після чого було зроблено прискіпливу ревізію усіх ста тисяч народних пісень, анекдотів і переказів. Всі пісні з легковажними “Гоп-гоп!”, “Гей!” і “Шіді-ріді-дана” етнографи відклали набік і оголосили, що справжніми українськими піснями вважаються лише ті, які починаються тужливим “Ой”. Та домовилися вважати, що найпопулярнішим пісенним жанром у наших предків спрадавна було “голосіння”. У Європі нарешті запанував мир, Російська імперія зітхнула з полегшенням, а в Україні письменники рішуче стали до конторок і почали писати елегії та побутові трагедії, які різнилися між собою лише тим, коли саме головна героїня накладе на себе руки – ще на початку твору чи в фіналі. У легкому варіанті для жінок головна героїня залишалася жити, але її збезчещену й заплакану, з незаконним немовлям у подолі, проганяв із хати замучений непосильною панщиною батько. Зрозуміло, що метою національно свідомих літераторів було вичавити з українців побільше гірких сліз, бо вони були свято переконані, що свободу й державність українці мусять не вибороти, а виплакати.
Спочатку, правда, получилося невдобно, бо Іван Петрович Котляревський якось не зорієнтувався в ситуації і замість високодуховної трагедії у шести діях написав “Енеїду”. Українці читали “Енеїду” й реготали, але решта літераторів швидко оговталася і протягом усього ХІХ століття вдосконалювалася майже виключно у тужливо-журливих жанрах. У яких українські поети й письменники досягли такої майстерності, що Чарльз Діккенс позеленів би від заздрощів. Особливо, якби довідався, що його твори про тяжку долю дітей, над якими уся Європа ридма ридала, загартовані українські читачі вважають розважальною дитячою літературою.
( Read more... )Історичне — Рука Москви і незалежність: це вже було
Четвер, 6 Грудень 2018 19:40Перепост допису ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
ibigdan: Рука Москви і незалежність: це вже було
Те з якої упертість до влади рвуться особи, які не так вже й давно саботували отримання Україною плану членських дій в НАТО, заявляли що Україні в НАТО не треба, зачищали Крим від американських компаній (аби не заважали російській армії), розпродавали українську зброю на тлі збройної агресії Росії проти Грузії та укладали з Москвою грабіжницькі газові угоди, примушує добряче замислитися і пригадати минуле. До влади рвуться особи пов’язані з Москвою. І в історії України таке вже було. Тоді приход до влади таких осіб призвів Україну до зникнення з мапи світу, а українців – до Голодомору, ГУЛАГу і 1937 р.
Що ж сталося у нашому минулому?
14 грудня 1918 р. в Україні було повалено владу гетьмана Скоропадського. Владою стала Директорія УНР – тобто ніким не обраний виконавчий комітет складений з керівників соціалістичних партій у першу чергу – Української соціал-демократичної робочої партії та Української партії соціалістів-революціонерів. Головою Директорії став лідер УСДРП Володимир Винниченко – колишній голова ради міністрів УНР в часи Центральної Ради.
Поява Винниченка у владі, сильно занепокоїла націоналістів-самостійників з Української партії хліборобів-демократів – її провідниками в той час були брати Шемети, Дмитро Донцов та Микола Міхновський. У Винниченку всі вони вбачали загрозу самому існуванню України – і їм було від чого турбуватися.
Вся попередня діяльність Винниченка примушували зробити один з двох невтішних висновків – він або наївний романтик, якого від державотворення тримати треба подалі, або… він відверто працював на більшовицьку Москву.
( Read more... )
ibigdan: Рука Москви і незалежність: це вже булоТе з якої упертість до влади рвуться особи, які не так вже й давно саботували отримання Україною плану членських дій в НАТО, заявляли що Україні в НАТО не треба, зачищали Крим від американських компаній (аби не заважали російській армії), розпродавали українську зброю на тлі збройної агресії Росії проти Грузії та укладали з Москвою грабіжницькі газові угоди, примушує добряче замислитися і пригадати минуле. До влади рвуться особи пов’язані з Москвою. І в історії України таке вже було. Тоді приход до влади таких осіб призвів Україну до зникнення з мапи світу, а українців – до Голодомору, ГУЛАГу і 1937 р.
Що ж сталося у нашому минулому?
14 грудня 1918 р. в Україні було повалено владу гетьмана Скоропадського. Владою стала Директорія УНР – тобто ніким не обраний виконавчий комітет складений з керівників соціалістичних партій у першу чергу – Української соціал-демократичної робочої партії та Української партії соціалістів-революціонерів. Головою Директорії став лідер УСДРП Володимир Винниченко – колишній голова ради міністрів УНР в часи Центральної Ради.
Поява Винниченка у владі, сильно занепокоїла націоналістів-самостійників з Української партії хліборобів-демократів – її провідниками в той час були брати Шемети, Дмитро Донцов та Микола Міхновський. У Винниченку всі вони вбачали загрозу самому існуванню України – і їм було від чого турбуватися.
Вся попередня діяльність Винниченка примушували зробити один з двох невтішних висновків – він або наївний романтик, якого від державотворення тримати треба подалі, або… він відверто працював на більшовицьку Москву.
( Read more... )
«На підлозі української хати обідати краще, ніж за столом будь-якого московського вельможі»Враження від подорожі українським прикордонням з Московією видатного англійського мандрівника 1790-х рр. Едварда Кларка:
«Ми часто зустрічалися з караванами малоросіян, які взагалі відрізняються від мешканців решти Росії. Їхні риси - польські чи козацькі. Вони більш шляхетні, гостинніші і красивіші, ніж росіяни, і перевершують їх у всьому, що може підняти один рід людей вище іншого. Вони чистіші, працьовиті, чесні, щедріші, більш ввічливі, сміливіші, більш гостинні, по-справжньому благочестиві і, звичайно, менш забобонні.
Перше поселення малоросіян, що ми побачили, називалося Локова Слобода. Будинки були всі вибілені, як багато котеджів Уельсу, їх фарбують щорічно з великою ретельністю. У житлах тут з’явилася така виняткова чистота, яку мандрівник лише міг собі уявити, ніби доїхавши за кілька миль від Росії до Голландії. Їхні хати, навіть стелі та сволоки на даху регулярно миють і білять. Їхні столики та лавки світяться чистотою, і нагадують інтер'єр котеджів Норвегії.
Їхні дворики, стайні і решта з усім, що належить їм, виказують охайність та підприємливість. У меблях їхніх маленьких кухонь, замість темряви та димного відтінку російських будинків, ми скрізь спостерігали яскравість та чистоту. Їхній посуд був весь витертий та добре відполірований… Взагалі, хати малоросіян мають валлійський вигляд, норвезький інтер’єр та англійські садки навколо. Ніде нема жодного знаку бруду чи паразитів…
Малоросіяни за своїми ознаками нагадують козаків і обидва ці народи мають подібність до поляків… Їхня мова яскрава і сповнена применшень, але подібність цього народу за елементами одягу та манерами до горян Шотландії приголомшує…
( Read more... )
Історичне — "Никогда больше" и "Можем повторить"
Четвер, 29 Листопад 2018 18:21
flavius-aetius1: Что сделало историю ХХ-го века такой, какая она есть, что предопределило всё страшное, что случилось за последние 100 лет? Не я придумал, что истинным началом века минувшего была Первая Мировая война, 100-летие которой столь торжественно отметили ныне в Париже лидеры более, чем 60-ти стран. У нас в Канаде день окончания той войны называется днём поминовения, когда отдаётся дань памяти всем солдатам, погибшим во всех конфликтах, где участвовала канадская армия. В том числе и совсем недавних, в Афганистане, например. Характерно, тем не менее, что грустный этот день выпадает именно на дату окончания первой мировой бойни. Первой, и как многим тогда думалось, последней. Нет, последней ей не суждено было стать, а мировые войны теперь нумеруются, ибо была и Вторая, стоившая человечеству гораздо большей крови, а ныне маячит призрак Третьей, грозящей, и правда, стать последней в людской истории.Первой Мировой вполне могло и не быть, и тогда история пошла бы совсем в другом направлении. Но кому-то очень хотелось Великой Сербии, а потому австрийцам не дали возможности расследовать убийство эрцгерцога Фердинанда, а потом пошло-поехало, нарастая, как снежный ком, выплёскивая старые обиды и претензии, выволакивая на свет Б-жий старые имперские комплексы и территориальные претензии.
Российская Империя радостно кинулась в этот смертельный омут. Смертельный для неё в самом прямом смысле, ибо всё, что случилось с этой несчастной страной в прошлом веке, так или иначе, следствие её участия в той войне. Веками русские цари грезили Константинополем и контролем над проливами, а тут, вдруг, цель показалась им близкой, как никогда. Думал ли Николай, в последние свои минуты, стоя в расстрельном подвале Ипатьевского дома, что судьба привела его сюда и по той причине - вступления России в ту войну. Войну, которая, в тот роковой для него день, ещё шла в Европе.
А ведь начиналось всё так хорошо.
( Read more... )
Все уже было, все еще будет
Вівторок, 27 Листопад 2018 19:46Перепост допису npubop: Все уже было, все еще будет
Фрагменты дневника Анатолия Черняева, заместителя заведующего отделом Международного отдела ЦК КПСС (зима 1980 г.)
«Вернемся к Афганистану. Вся наша (отдельская) работа проходит «под знаком» этого события. Изводимся, выламываем мозги, хотя ясно, что поправить уже ничего нельзя. В историю социализма вписана еще одна точка отсчета.
Картер лишил нас 17млн. тонн зерна (в Москве сразу же исчезла мука и макароны), запретил всякий прочий экспорт, закрыл всякие переговоры и визиты, потребовал отмены Олимпиады (сегодня НОК США согласился с мнением Картера. Что теперь скажет МОК?). Тэтчер проделала с нами то же самое. Португалия запретила нам ловлю рыбы в ее 200- мильной зоне, как и США - у себя, снизив нам квоту вылова с 450 000 тонн до 75 000 тонн. Это же проделали Канада и Австралия. Почти все страны Запада (за исключением Франции) сократили уровень и объем всяких обменов и визитов. Запрещены всякие планировавшиеся выставки и гастроли («Эрмитажа» в США, «Большого» - в Норвегии и проч.). Австралия закрыла заход нашим антарктическим судам в ее порты. Вчера нас осудила Исламская конференция (т.е. все мусульманские государства, кроме Сирии, Ливии, Алжира и самого Афганистана), проходившая в Исламабаде. Нас осудил Европарламент, социал- демократические партии, профсоюзные центры. Новая Зеландия выслала нашего посла Софинского, обвинив его в передаче денег ПСЕНЗ (наши друзья). А что делается в печати, на теле- и радио - трудно было даже вообразить, позорят и топчут нас самым беспардонным образом.
(...) Между тем, экономическое положение, видимо, аховое. Мне тут поручили выступать на партсобрании с докладом по итогам ноябрьского Пленума. Кое-что внимательно почитать пришлось. Доклад я сделал «критический и суровый». Но не в этом дело. Подтверждений не пришлось долго ждать. В прошлый вторник на Секретариате ЦК обсуждался вопрос «О хищениях на транспорте». Я буквально содрогался от стыда и ужаса. Три месяца работала комиссия ЦК под председательством Капитонова. И вот, что она доложила на Секретариате:
( Read more... )
npubop: Все уже было, все еще будетФрагменты дневника Анатолия Черняева, заместителя заведующего отделом Международного отдела ЦК КПСС (зима 1980 г.)
«Вернемся к Афганистану. Вся наша (отдельская) работа проходит «под знаком» этого события. Изводимся, выламываем мозги, хотя ясно, что поправить уже ничего нельзя. В историю социализма вписана еще одна точка отсчета.
Картер лишил нас 17млн. тонн зерна (в Москве сразу же исчезла мука и макароны), запретил всякий прочий экспорт, закрыл всякие переговоры и визиты, потребовал отмены Олимпиады (сегодня НОК США согласился с мнением Картера. Что теперь скажет МОК?). Тэтчер проделала с нами то же самое. Португалия запретила нам ловлю рыбы в ее 200- мильной зоне, как и США - у себя, снизив нам квоту вылова с 450 000 тонн до 75 000 тонн. Это же проделали Канада и Австралия. Почти все страны Запада (за исключением Франции) сократили уровень и объем всяких обменов и визитов. Запрещены всякие планировавшиеся выставки и гастроли («Эрмитажа» в США, «Большого» - в Норвегии и проч.). Австралия закрыла заход нашим антарктическим судам в ее порты. Вчера нас осудила Исламская конференция (т.е. все мусульманские государства, кроме Сирии, Ливии, Алжира и самого Афганистана), проходившая в Исламабаде. Нас осудил Европарламент, социал- демократические партии, профсоюзные центры. Новая Зеландия выслала нашего посла Софинского, обвинив его в передаче денег ПСЕНЗ (наши друзья). А что делается в печати, на теле- и радио - трудно было даже вообразить, позорят и топчут нас самым беспардонным образом.
(...) Между тем, экономическое положение, видимо, аховое. Мне тут поручили выступать на партсобрании с докладом по итогам ноябрьского Пленума. Кое-что внимательно почитать пришлось. Доклад я сделал «критический и суровый». Но не в этом дело. Подтверждений не пришлось долго ждать. В прошлый вторник на Секретариате ЦК обсуждался вопрос «О хищениях на транспорте». Я буквально содрогался от стыда и ужаса. Три месяца работала комиссия ЦК под председательством Капитонова. И вот, что она доложила на Секретариате:
( Read more... )
Восени цього року виповнюється рівно 400 років після походу козацького гетьмана Петра Сагайдачного та польського королевича Владислава IV Вази на Москву. На жаль, зараз мало хто з простих українців знає про цю цікаву подію, втім її історичне значення дійсно велике. У народній пісні «Ой на горі тай женці жнуть» Сагайдачного чомусь назвали необачним, та це було помилкою, чи заради рими, адже насправді Петро Конашевич був одним із найуспішніших українських гетьманів усіх часів.
Отже, що це була за пригода. Почнемо з того, що у 1604 – 1613-их роках Московщина переживала важкі часи, які в російській історії називають «Смутні часи», які розпочалися за княжіння Лжедмитра І. В лютому 1610 року між польським королем Сигізмундом ІІІ та російським послом було укладено договір, згідно з яким королевич Владислав Ваза, після прийняття православ’я, повинен був зайняти московський престол. Після усунення Василя Шуйського влітку 1610 року московський уряд визнав Владислава царем і навіть почав карбування монет від імені «Владислава Жігімонтовіча». Та польський королевич не хотів приймати православ’я і не прибув до Москви для вінчання на царство.
У жовтні 1612 року було скинуто боярський уряд королевича Владислава, а в лютому 1613 року Земський Собор обрав царем Михайла Романова, хоча королевич від своїх прав на московський престол не відмовлявся. 1615 року легка польська кіннота, або як їх ще називали лісовички, на чолі зі шляхтичем Юзефом Лісовським пройшлася рейдом від Брянська та Орла до Костроми та Мурома. А влітку 1616 року Вальним сеймом було підтримано рішення про проведення дворічної воєнної компанії проти Московщини.
6 квітня 1617 року королевич Владислав вирушив у похід на Москву, метою якого було оволодіння короною московського царя. До кінця 1617 року поляки захопили такі міста як: Дорогобуж, Вязьму, Мещовськ, Козельськ, Серпейськ, Рославль та інші. У грудні 1617 року польсько-литовські війська розбили табір біля м. Вязьми, очікуючи на прибуття підкріплення. Проте, підкріплення не йшло. Щоб врятувати королевича польський уряд звісно ж звернувся по допомогу до запорізьких козаків. Перед тим, як дати остаточну згоду на свою участь у поході гетьман Сагайдачний торгувався з поляками, вимагаючи припинення утиску православного населення, що досить часто відбувалося на українських землях у складі Речі Посполитої, а також визнання судової й адміністративної автономії Запорізької Січі.
( Read more... )Стародавні свідоцтва про українську мову
П'ятниця, 5 Жовтень 2018 17:46Олександр Палій: Українська мова точно існувала вже в 11 столітті. Хоча, найімовірніше, вона ще на півтисячоліття старша. Але то припущення, а з 11 століття - факти.
Стіни Софії Київської дозволяють бачити на одному й тому ж матеріалі, як змінювалася наша мова упродовж останнього тисячоліття. Як виявляється, змінилася вона незначно, суттєво менше, ніж за той же час французька чи англійська мови.
За часів Київської Русі в літературі використовувалася церковнослов‘янська мова Кирила і Мефодія, що є діалектом болгарської. Натомість, українська мова була присутня в законодавчих збірках, князівських грамотах та в побутових написах.
Серед останніх були й чимало графіті Софії Київської. Чимало з них давно визнані наукою, введені в науковий обіг видатним вченим полтавчанином Сергієм Висоцьким.
Отже, що ми бачимо у графіті Софії Київської?
По-перше, закінчення (ові-, єві-) в іменах буквально в сотнях графіті: "Господи помози рабу своєму Ставърови", "Господи помози рабу своєму Борисови владьдцу", "Георгиеви и мечнику княжу Василієви", "Господи помози рабо поп своим Павлоу, Семенови, Кузови, Фомѣ, Пеоновѣ", "Господи помози рабу своєму Безуєві Івану отроку Добинича і Марієві (від чоловічого імені Марій) с ним", а також "Лазореви", "Григореви", "Григорієви", "Гаврилови", "Семенови", "Павълови", "Фсыпорови", "Даниловы", "Данилови", "Гнатови", "Федорови", "Феодорови", "Оугринови", "Василеви" тощо.
Характерне для української мови чергування "к" і "ц", "к" і "ч": "Господи помози Луцѣ владичину дияку".
Нагадаю, за часів Київської Русі церковнослов’янське "ѣ" читалося як українське "і". Наявні в "Слові о полку Ігоревім", а також у численних літописах різнонаписання на кшталт "дѣвицею – дивицею" свідчать про те, що ѣ у "Слові о полку Ігоревім" вимовляється як "і", "и".
( Read more... )
Стіни Софії Київської дозволяють бачити на одному й тому ж матеріалі, як змінювалася наша мова упродовж останнього тисячоліття. Як виявляється, змінилася вона незначно, суттєво менше, ніж за той же час французька чи англійська мови.
За часів Київської Русі в літературі використовувалася церковнослов‘янська мова Кирила і Мефодія, що є діалектом болгарської. Натомість, українська мова була присутня в законодавчих збірках, князівських грамотах та в побутових написах.
Серед останніх були й чимало графіті Софії Київської. Чимало з них давно визнані наукою, введені в науковий обіг видатним вченим полтавчанином Сергієм Висоцьким.
Отже, що ми бачимо у графіті Софії Київської?
По-перше, закінчення (ові-, єві-) в іменах буквально в сотнях графіті: "Господи помози рабу своєму Ставърови", "Господи помози рабу своєму Борисови владьдцу", "Георгиеви и мечнику княжу Василієви", "Господи помози рабо поп своим Павлоу, Семенови, Кузови, Фомѣ, Пеоновѣ", "Господи помози рабу своєму Безуєві Івану отроку Добинича і Марієві (від чоловічого імені Марій) с ним", а також "Лазореви", "Григореви", "Григорієви", "Гаврилови", "Семенови", "Павълови", "Фсыпорови", "Даниловы", "Данилови", "Гнатови", "Федорови", "Феодорови", "Оугринови", "Василеви" тощо.Характерне для української мови чергування "к" і "ц", "к" і "ч": "Господи помози Луцѣ владичину дияку".
Нагадаю, за часів Київської Русі церковнослов’янське "ѣ" читалося як українське "і". Наявні в "Слові о полку Ігоревім", а також у численних літописах різнонаписання на кшталт "дѣвицею – дивицею" свідчать про те, що ѣ у "Слові о полку Ігоревім" вимовляється як "і", "и".
( Read more... )
Як цапи Хаджибей «засновували»
Неділя, 2 Вересень 2018 19:46Oleg Rovner, via Империя всегда пытается стереть историю покоряемых народов
Сегодня все "продвинутые" одессисты во главе с самым лысым и самым "продвинутым" празднуют "день основания города"и 200(какое то там) летие.
Но давайте разберемся по порядку сначала с 200 (каким то там) летием. А потом и вторым сентября.
1. 1395 год. Последний легитимный хан Золотой Орды, прямой потомок Чингиза Тохтамыш, в благодарность за поддержку в борьбе за ханский престол передает во владение великому князю литовскому и руському Витовту все земли, улусы и ханские города в междуречии Днестра и Днепра (среди перечисленных в ханском ярлыке городов упоминается Хаджибей) и все эти земли входят в состав Великого Княжества Литовского.
До так называемого "основания" 400 лет.
2. 1415 год. Ян Длугош (польский хронист живший в 15 в.) в своей "Historiae Polonicae" упоминает, что по повелению польского короля Ягелло (двоюродного брата князя Витовта), в ответ на просьбу послов византийского императора и константинопольского патриарха из королевского порта Коцубиева (так литовцы и поляки на славянский манер стали называть Хаджибей) морем отправлены баржи с зерном для голодающего Константинополя который держат в осаде нехристи турки.
До так называемого "основания" 380 лет.
3. Подольский шляхтич Федор Бучацкий в 1442 году за успешную защиту Подолии получил от польского короля Владислава III приграничные селения и замки Калаур на Днестре, Черногород и Хаджибей (куда перевел часть гарнизона из Каменецкого замка).
До так называемого "основания" 353 года.
( Read more... )
Сегодня все "продвинутые" одессисты во главе с самым лысым и самым "продвинутым" празднуют "день основания города"и 200(какое то там) летие.
Но давайте разберемся по порядку сначала с 200 (каким то там) летием. А потом и вторым сентября.
1. 1395 год. Последний легитимный хан Золотой Орды, прямой потомок Чингиза Тохтамыш, в благодарность за поддержку в борьбе за ханский престол передает во владение великому князю литовскому и руському Витовту все земли, улусы и ханские города в междуречии Днестра и Днепра (среди перечисленных в ханском ярлыке городов упоминается Хаджибей) и все эти земли входят в состав Великого Княжества Литовского.
До так называемого "основания" 400 лет.
2. 1415 год. Ян Длугош (польский хронист живший в 15 в.) в своей "Historiae Polonicae" упоминает, что по повелению польского короля Ягелло (двоюродного брата князя Витовта), в ответ на просьбу послов византийского императора и константинопольского патриарха из королевского порта Коцубиева (так литовцы и поляки на славянский манер стали называть Хаджибей) морем отправлены баржи с зерном для голодающего Константинополя который держат в осаде нехристи турки.
До так называемого "основания" 380 лет.
3. Подольский шляхтич Федор Бучацкий в 1442 году за успешную защиту Подолии получил от польского короля Владислава III приграничные селения и замки Калаур на Днестре, Черногород и Хаджибей (куда перевел часть гарнизона из Каменецкого замка).
До так называемого "основания" 353 года.
( Read more... )
Бандіццка держава, або Ноуковий скрі№7
Понеділок, 2 Липень 2018 20:06Перепост допису gorky_look: Бандіццка держава, або Ноуковий скрі№7 
// Пан Цибуля смалить. :)
gorky_look: Бандіццка держава, або Ноуковий скрі№7 // Пан Цибуля смалить. :)Катедру тут питають — чому росіяни набиваются в мишебратіє та плутають давньокиївське з гавнокоцабським. Так от.
Фактично, перший державоутворуючий діяч — це Володимир. Але він сів на доброму підгрунті, утвореному його батьком та дідом. Власне Ігор вже міг перемкнути транспортну династію Рюриків на рейки осідлі, й мав такий намір, але трохі охуєл в податковій політиці.
Треба зауважити, шо тут був ексцесс виконавця, тому шо при обдиранні, наприклад будущіх біларусов в вигляді кривічів та дреговічів, Ігор, побачивши те зубожіння, не став драти данину, а заплакав, поклав на траву хлібушка, банку майонезу, та поїхав, витираючи сльози. Бо з голих шкіру знімати не можна.
Тобто людиною він був поміркованою. Але в Коростені вийшло негарно. Тре розуміти, шо є князь, а є дружина. Князь на той час без дружини — ніхто. А для дружини полісяни були як мавпи, а залішани взагалі шо амфузорії тупелькі.
Нагла та дострокова смерть Ігоря була історичним дізастерсом для Русі, бо загальмувала розвиток нації. За кісь срані пару шкурок вбили першого князя, як кажуть, «почвенніка». Бо він брав податки, шо для вікінга неприродньо. Вікінг податків не бере, йому всьо похуй, він возить крам «із варягов в грєкі». Варяг живе не на місці, а на дорозі. Податки - це вже держава.
( Read more... )
Олександр Палій: Корона сарматської царівни, 1 століття після Різдва Христового.
Геродот писав, що сарматські жінки «їздять верхи на полювання з чоловіками і без них, виходять на війну і носять однаковий з чоловіками одяг… жодна дівчина не виходить заміж, поки не вб'є ворога». Сарматки були настільки ж гарними вояками, як і чоловіки, а в деяких випадках навіть кращими, бо бойовий кінь легше витримував меншу вагу вершника.
Псевдо-Гіппократ (470—356 рр. до н. е.), також повідомляв, що сарматки їздять верхи, стріляють з лука і кидають дротики, і додавав: «Вони не виходять заміж, поки не вб'ють трьох ворогів», але після заміжжя «припиняють їздити верхи, доки не з'явиться необхідність у загальному поході». Якось один сарматський цар був схильним до вживання хмільного меду (!), тобто напою землеробів, через що занедбав державні справи. Його дружина цариця Амага «сама розставляла по всій країні гарнізони, відбивала напади ворогів та допомагала сусідам, яких ображали». Помпоній Мела писав про сарматів: «Плем'я войовниче, вільне, непокірне і до того ... люте, що навіть жінки беруть участь у війнах нарівні з чоловіками».
Починаючи з 3 ст. до н. е. із-за Дону почалося переселення сарматів. Пращури сарматів, як і предки скіфів, у середині 2 тисячоліття до н.е. вирушили з території України на схід, але згодом повернулися. Назва «сармати» перекладається з індоіранських мов як «підперезані мечем». Греки називали сарматів «підвладними жінкам» через наявність у них жіночих військових загонів та велику владу цариць. Сарматських жінок-воїнів греки називали амазонками.
Римський історик Тацит назвав сарматів найкращими вершниками в світі. Сармати винайшли військову тактику важкоозброєної броньованої кінноти — «катафрактаріїв», що стала першою подобою європейських середньовічних лицарів.
( Read more... )
Перепост допису ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
bitter_onion: Выводы Особого Совещания при Президенте Украины для пресечения пророссийской пропаганды 30.05.2018![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mysliwiecпишет30 мая 2018г.
Выводы Особого Совещания при Президенте Украины для пресечения антиукраинской (пророссийской) пропаганды в Украине
Для пресечения опасной, в государственном отношении деятельности русских, принять следующие меры:
а) По Министерству внутренних дел.
1. Не допускать ввоза в Украину, каких бы то ни было книг, издаваемых за границей на русском языке.
2. Запретить в Украине печатание на русском языке каких бы то ни было оригинальных произведений или переводов, за исключением исторических памятников, но с тем, чтобы и эти последние, если принадлежат к устному народному творчеству (песни, сказки, пословицы), издавались с соблюдением украинской орфографии (т. е. не печатались на руском языке) и чтобы разрешение давалось не иначе как по рассмотрению рукописей Главным Управлением по делам печати.
3. Запретить всякие сценические представления, тексты к нотам и публичные чтения на русском языке (как имеющие в настоящее время характер антиукраинских провокаций).
4. Поддержать издающиеся за границей СМИ работающие в направлении, враждебном русским.
5. Запретить все газеты и электронные СМИ на русском языке
б) По Министерству просвещения.
( Read more... )
Хвилинка історії
П'ятниця, 27 Квітень 2018 17:44МАРКС - ЭНГЕЛЬСУ, 24 ИЮНЯ 1865 г.
Ad vocem¹ Польши я с большим интересом прочитал сочинение Элиаса Реньо (того самого, который издал «Историю Дунайских княжеств») «Европейский вопрос, ошибочно называемый польским вопросом». Из этой книги видно, что догма Лапинского, будто великороссы не славяне, отстаивается г-ном Духинским (из Киева, профессор в Париже) самым серьезным образом с лингвистической, исторической, этнографической и т. д. точек зрения; он утверждает, что настоящие московиты, то есть жители бывшего Великого княжества Московского, большей частью монголы или финны и т. д., как и расположенные дальше к востоку части России и ее юго-восточные части. Из этой книги видно, во всяком случае, что дело очень беспокоило петербургский кабинет (ибо оно решительно положило бы конец панславизму). Всех русских ученых призвали писать ответы и возражения, но последние оказались на деле бесконечно слабыми. Аргумент о чистоте великорусского диалекта и его близости к церковнославянскому в этих дебатах свидетельствовал больше как будто в пользу польской концепции, чем московитской.Во время последнего польского восстания² Духинский получил от Национального правительства премию за свои «открытия».
Было также доказано с геологической и гидрографической точек зрения, что к востоку от Днепра начинаются большие «азиатские» отличия, [по] сравнению с местами, лежащими к западу от него, и что Урал (это утверждал еще Мёрчисон³) никоим образом не представляет границу.
Выводы, к которым приходит Духинский: название Русь узурпировано московитами. Они не славяне и вообще не принадлежат к индогерманской расе, они intrus⁴, которых требуется опять прогнать за Днепр и т. д. Панславизм в русском смысле, эти - измышление кабинета и т. д.
Я бы хотел, чтобы Духинский оказался прав и чтобы по крайней мере этот взгляд стал господствовать среди славян. С другой стороны, он объявляет неславянами и некоторые другие народы Турции, которые до сих пор считались славянскими, как, например, болгар.
Привет.
Твой К. М.
( Read more... )
Про те, як московити розбазарювали кошти наших батьків
Понеділок, 8 Січень 2018 19:06Нещодавно мав чергову розмову на тему «ми все життя працювали на совок, ми заслужили на гідні пенсії».
Основним аргументом, який я використовую у таких випадках, є такий: Наші батьки і діди жили у злиднях саме тому, що вони, попри волі, годували про-комуністичну наволоч по усій планеті. Ось трошки імен, які знає будь-хто, старший 1980 року народження:
Менґісту Хайлє Маріам, Фарабундо Марті, Тіґри асвабаждєнія таміл Ілама, Кім Ір Сен і синов'я, Пабло Неруда, Тон Дик Тханґ, Жозе Едуарду душ-Сантуш і ще купа іншої морської сволоти. Я сам пам'ятаю, бо був у школі старостою класу і сам про цю сволоту розповідав однокласникам, вів пятімінуткі нєнавісті, які на совку сором'язливо називали «політінформація» (мені соромно).
Але є ще один напрямок розбазарювання совком страшних грошей. Наприклад, ось куди пішов 1% річного ВВП совкової моцкви.
Стаття у Адагамова: Когда спрашивают, почему же так относительно быстро наебнулся и канул в лету могучий Советский Союз, хороший совет читать книжки или смотреть фильмы про достижения советской науки и техники в оборонной области. Все сразу становится понятно.
Ну вот взять, например, замечательный атомный ракетоносец K-162 проекта 661 «Анчар». Для чего он был построен? А для того, чтобы быть самой быстрой подводной лодкой в мире! Быстрее всех плавать под водой, чтобы ходить вровень с американскими авианосцами и стрелять в них ракетами. И смотрите, что получилось из этой затеи.
( Read more... )
Основним аргументом, який я використовую у таких випадках, є такий: Наші батьки і діди жили у злиднях саме тому, що вони, попри волі, годували про-комуністичну наволоч по усій планеті. Ось трошки імен, які знає будь-хто, старший 1980 року народження:
Менґісту Хайлє Маріам, Фарабундо Марті, Тіґри асвабаждєнія таміл Ілама, Кім Ір Сен і синов'я, Пабло Неруда, Тон Дик Тханґ, Жозе Едуарду душ-Сантуш і ще купа іншої морської сволоти. Я сам пам'ятаю, бо був у школі старостою класу і сам про цю сволоту розповідав однокласникам, вів пятімінуткі нєнавісті, які на совку сором'язливо називали «політінформація» (мені соромно).
Але є ще один напрямок розбазарювання совком страшних грошей. Наприклад, ось куди пішов 1% річного ВВП совкової моцкви.
Стаття у Адагамова: Когда спрашивают, почему же так относительно быстро наебнулся и канул в лету могучий Советский Союз, хороший совет читать книжки или смотреть фильмы про достижения советской науки и техники в оборонной области. Все сразу становится понятно.
Ну вот взять, например, замечательный атомный ракетоносец K-162 проекта 661 «Анчар». Для чего он был построен? А для того, чтобы быть самой быстрой подводной лодкой в мире! Быстрее всех плавать под водой, чтобы ходить вровень с американскими авианосцами и стрелять в них ракетами. И смотрите, что получилось из этой затеи.
( Read more... )
mysliwiec: 52 разных тэньге улусного князя Московского улуса Дмитрия (Донского) с похвалой Хану Орды на каждом 
"Когда западные народы ставят нам вопрос,... то мы отвечаем: потому что мы знаем историю России, которой вы не знаете, и живем ее духом, который вам чужд и недоступен". — Иван Ильин.Велик и благодетелен хан Джанибек и потомки его! Только их ханской воле обязана Москва своим возвышением!
«Бе же сей царь Чанибек Азбякович добр зело ко христианству, многу льготу сотвори». При его правлении, благодаря святителю Московскому Алексию, еще более утвердилось влияние церкви в Сарае".А немного позже-
"Используя нужду очередного хана в русском серебре, митрополит Алексей сумел в обмен на финансовую поддержку получить ханскую грамоту, удостоверяющую, что великое княжение является наследственным правом Московских князей из династии Иоанна Калиты.
Таким образом, политическая традиция Киевской Руси была отменена окончательно...
..первоначально преподобный Сергий Радонежский отказался благословить анафемствованого митрополитом Киприаном князя Дмитрия на войну с Мамаем: «...Пошлина твоя държит (удерживает), покорятися ордынскому царю должно».
Накануне Куликовской битвы ...
Москва отвергла предложение генуэзцев и тем самым сохранила верность союзу с законным наследником ханов Золотой Орды – Тохтамышем. Таким образом, в этой войне участвовали две коалиции: союз химерной державы Мамая, Генуи и Великого княжества Литовского, то есть Запада, и блок Москвы с Белой Ордой (Ак-Ордой), начало которому положил еще святой Александр Невский".
// Ну, що я можу сказати… Лєнін кьіш, Лєнін мьіш, Лєнін тохтамьіш…( Read more... )
Gest Kozakiewicza
Четвер, 2 Листопад 2017 18:26Перепост допису henry_flower: Gest Kozakiewicza
henry_flower: Gest KozakiewiczaЗ вікіпідіа:
"In Poland, the Bras d'honneur became known as "Kozakiewicz's gesture". Kozakiewicz made the gesture on 30 July 1980 to Russian spectators in the stadium during the 1980 Summer Olympics in Moscow."
З інтерв'ю Козакевича (пардон, що російською):
"В Москве в 1980 году на несоветских спортсменов смотрели как на преступников, следили за каждым нашим шагом. Для нас это было странным, поскольку никто из иностранцев не хотел бежать из своей страны и остаться в СССР.
Вокруг находились военные с автоматами. Нам нельзя было выходить из олимпийской деревни, вечером нас разгоняли по комнатам. Спортсмены смеялись, что советские власти боятся, что мы покусаем москвичей. В десять вечера нам выключали свет, если кто-то включал радио, приходили и забирали приемник.
Жест после прыжка я показал спонтанно, но не бесцельно. Во-первых, легкая атлетика — это не футбол. На таких соревнованиях никто не освистывает, не выкрикивает неприятные слова. В Москве так освистывали, унижали несоветских прыгунов! Это можно увидеть, записи сохранились. Публика хотела, чтобы выиграл их спортсмен Константин Волков. Мой неприличный жест был ответной реакцией на весь этот свист. Хотя, если честно, своим освистыванием болельщики мне помогли. Я прыгал как в трансе. Что тут скрывать, злость помогла мне установить мировой рекорд. Я благодарен советской публике, она подняла уровень адреналина в моей крови."
Підписатися на RSS