Знаймо українську — “Богове”, “синове” як називний відмінок множини. Що за форма?

Q: “Богове”, “синове” як називний відмінок множини. Що за форма?
Гомер. Іліада. Переклад Бориса Тена - Борис Тен (переклад з давньогрецької), 1978 - Харків: Фоліо, 2006. - 416 с.:
290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,
291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»
Потім:
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
Спробував декілька запитів у ґуґлі, але не можу знайти нічого притомного.
Можете, будь ласка, пояснити, що це за така форма називного відмінку у множині, яка виглядає як кличний?
A:
Наші іменники, створені волею Зевса і Гери,
Різними суфіксами прикрашає народ працелюбний;
Ніби віночок вдягає на слово, щоб слово блищало,
Сяяло так, щоб побачили боги, що є на Говерлі.
Йменники, що позначають слова чоловічого роду,
І що знаходяться у множині називного відмінку —
Як-то: "сино́ве, брато́ве, пано́ве, кумо́ве, свато́ве" —
Можуть отримувать суфікси -ов-
, зокрема, в діалектах.
Варто зазначити, цей феномен є відомим науці
І, зокрема, розглядався Степаном Бевзенком.
Що проспівав у своїй видатній науковій роботі (1)
Пісню і гімн і потужну осанну цьому феномену:
Множина
Із діалектних форм наз. відм. множини вкажемо на поширені, хоч і обмежено, в карпатських і в ряді інших південно-західних говорів форми іменників чоловічого роду з флексією
-ове
, перенесеної з колишніх-й-
основ: сино́ве, брато́ве, пано́ве, кумо́ве, свато́ве, сус'ідове та ін.; вірло́ве (орли), вітро́ве, дошчо́ве та ін.
(1) Бевзенко С.П. «Українська діалектологія» (стор. 102)