...Вона блює і співає

Юрий Гудыменко: Деколонизация
 // Перепрошую за сумнівне джерело «Пьотр і Мазепа» і за мову допису, яку обрав автор, але по суті, автор має абсолютну рацію. Теза «геть від московського болота!» має включати у себе не лише відмову від кабздонов, задорнових, шуфутінскіх і прочіх бронєвих, але і від достоєвскіх і пушкінів, які уособлюють собою вторинний продукт, порівняно з первинними культурними досягненнями Цивілізації.
Частиною Цивілізації ми станемо тоді, коли наші діти-онуки не розумітимуть, про що співали Цой і Лєтов.
Коли умствованія Пєлєвіна і Стругацкіх читатимуть у перекладі, кому як зручніше — кому українською, англійською, а кому і китайською, з масивним «вступом від перекладача», який пояснював би реалії того світу, в яких жили і писали усі оті пєлєвіни. Пояснювали б культурну ідентичність отих толстих і достоєвскіх.
А враховуючи те, що наразі свою ідентичність московня нам нав'язує силою, і нема причин вважати, що вона припинить це робити, поки існує, то ми маємо єдиний спосіб залишатися собою — знищити моцкву. Спочатку у собі, а потім — так.

Сейчас нам кажется, что мы давно и почти наглухо оторвались от России, вышли из её орбиты влияния. Но эта видимость обманчива и опасна сразу по нескольким причинам.

Во-первых, времени в фактической независимости от России прошло чуть-чуть — всего несколько лет.

Во-вторых, разрыв с Россией больше похож на разрыв с сигаретами — всегда возможен рецидив.

И в-третьих, мы всё ещё мыслями там. В орбите. В трёхцветной дыре. Украина долгие годы — столетиями — была то провинцией, то колонией империи (под определение которой целиком подходит и Советский Союз). Мы были в их языковом поле. В их культурной орбите. Под их принципами, законами, нормами. Мы слушали тосты Сталина про «великий русский народ», который, конечно, равен прочим народам СССР, но вообще-то равнее, чем другие. Мы слушали их песни, их сказки, их идеи. И мы теряли частичку себя. Каждый раз. Теперь мы пытаемся всё это восстановить — через гиперкомпенсацию, через мгновенный отрыв от всего российского. И это более чем правильно — это неизбежно. Только через столетия независимости, настоящей независимости от России мы станем воспринимать её нейтрально, как других соседей — Польшу, Румынию, Болгарию. Только тогда нам станет на неё наплевать. А пока мы всё ещё в орбите российского влияния. Да, по инерции — но это ещё на годы.

Русский шансон. Русский рэп. Русский рок. Хайп. Антихайп. Газманов. Кобзон. «Ирония судьбы». Тупая привычка дописывать в названиях ресторанов твёрдый знак после согласной, чтобъ получалосъ какъ въ Имперіи. Московский патриархат. «Голубой огонёк». Салат «оливье». «Оппозиционный блок». «С вас три рубля сдачи было». Улица Суворова. Улица Кутузова. «УкрАинский». Навальный — норм чувак, он против Путина. «А доедать Пушкин будет?» Деды воевали. Скажи нормально, по-русски. Мы один народ. Славянск. Краматорск. Дебальцево. Иловайск. Донецк. Луганск. Война. Всегда война.

( Read more... )

Перепост допису finesoul: Хочу жити на вулиці найкращого ката НКВС та просто покидька, бо власну історію треба шанувати.

Будь-який дорослий, а тим паче підліток, побачивши на вуличному вказівнику чиєсь прізвище, природньо подумає, що це – поважна людина, якщо його ім’ям названа вулиця. Якби ж то! Ніщо так не розбещує суспільство, як покарання невинних и уникнення заслуженого покарання злочинцями. Люди жахнулися б, коли б узнали про вчинки тих, чиї імена надані вулицям, на яких вони живуть. Не виключено, що хтось з цих високоповажний осіб був безпосередньо причетний до загибелі наших батьків та дідів, що ми живемо на вулицях імені вбивць наших близьких. Ось деякі з найбільш одіозних «героїв», увічнених завдяки нащадкам у назвах наших вулиць, провулків, станцій метро, площ…

Войков П.Л.
Після жовтневого перевороту під час примусової націоналізації репресував колишніх володарів підприємств и застосовував найжорстокіші заходи щодо селян, які чинили супротив грабіжницькому вилученню у них продовольства. В 1918 року. П. Войков зіграв одну з ключових ролей в організації кровавої розправи над російським імператором і його родиною Саме він був активним прибічником ідеї їх фізичного знищення. Під час тримання під вартою царської родини підкидував імператору записки французькою мовою з пропозицією влаштувати йому втечу, щоб мати підстави застосувати зброю «при спробі втечі». А коли цар відмовився, використав ті самі записки як «доказ» підготовки втечі і необхідності застосування крайніх заходів. Читав розстрільну промову і приховував наслідки злочину, спотворюючи трупи сірчаною. «Світ ніколи не дізнається, що ми зробили з ними», — казав він. Наче глузування, п’ять проїздів у Москві мають ім’я П. Войкова. І хіба лише у Москві?!. Зараз в Росії 131 вулиця імені Войкова.

( Read more... )

Originally posted by mi3ch at исправление ошибок