bytebuster: (Celentano-Face)
[personal profile] bytebuster

Юрій Винничук: Не нам, бл@дям…

Ми ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше, бо все десятиліття 90-тих – це була суцільна стагнація як культурна, так і економічна. Буйним цвітом розквітав олігархат, але не було українських книжок, українських фільмів, українського телебачення.

Кучма, який, будучи депутатом, писався в паспорті «русскім», уже йдучи на президента, різко поміняв національність. Але при цьому не перестав бути кондовим русскім мужичком з усіма атрибутами середньостатичного жителя Клязьми чи Рязані – з оцими усіченими кінцівками слів, з сентиментальними підспівками у Кобзона і Яна Табачніка, з томним умілєнієм на адресу Євтушенка.

Авжеж, совок був його молодістю. Що тут дивуватися? І я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу В. В'ятровича, аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку «нє ім, блядям, учіть нас родіну любіть» (Боря Філатов).

Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.

Я це розумію так, що не нам, блядям, дозволено вказувати їм, русскім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися!

Та з цим ніхто й не сперечається. Бо ж Богу-душу-винний В'ятрович навіть не намагався щось вказувати чи боронити і не закликав до якихось дій. Всього тільки й сказано було про мацаки «русского міра». Які пролазять нам в душу, незважаючи на всі війни, на пам'ять про Голодомор і Сандармох. Ми з цими совковими присосками живем і ще будемо якийсь час жити. Доки останній з вас, нє-блядєй, не помре.

Бо вже ні наші, ні ваші діти, а понадто онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда, Купера, Жуля Верна, Веллса та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання.

І тут не йдеться про те, що Висоцький поганий. Що ж, я теж його слухав свого часу, але вже давно не слухаю, як тільки з'явилася в мене антена на Польщу, і я побачив інший світ. Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польського чи французького? Тим, що співав про наші болячки?

Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч і т. д. А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з М. Леонтовича і закінчуючи Ігорем Білозором.

Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті.

За Пєрєстройки російські письменники пачками почали витягати з легендарних шухляд написані ними твори. Шухляди українських письменників, за окремими винятками (Борис Антоненко-Давидович), були порожніми. Бо та свобода, яка височайше була дозволена в Москві, не була дозволена в Києві чи Львові. Лише шухляди тих, хто так і не пробився за совка зі своїми творами і не належав до Спілки письменників, були повними.

Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кагебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям. Наші барди в той час могли збиратися лише по хатах і в дуже вузькому колі щось подібне співати.

А які країни відвідав Володимир Івасюк?

Не нам, блядям, звісно, про це говорити.

Вам начхати на те, що Булгаков зневажав українців. І в жодній країні, яка себе поважає, ніхто б не дозволив ставити пам'ятник чи відкривати музей своєму ворогові.

Але не нам, блядям, учити вас «родіну любіть».

Бо вона, очевидно, в нас різна.

Я ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, аніж ті, хто читали лише українською та російською. Я ж і такі, як я (Микола Рябчук, Олег Лишега, Грицько Чубай), читали ще й польською, чеською і словацькою, нам були відкриті модерні письменники всього світу. Ще заки окремі з них з'явилися російською, ми вже їх прочитали.

То що для мене Булгаков?

Колись Інна Богословська, яка має свою думку про все на світі, на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з більшим успіхом можна було назвати Джозефа Конрада та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата), куди відоміших на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману «Майстер і Маргарита».

Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана «Нічна Маргарита», виданого у Москві в 1927 р.? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма «Жозеф Бальзамо».
Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає «Таємничого незнайомця» (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї.
Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка «Ангел Західного вікна»,
а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з «Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта» класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії, схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім’я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.

Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі «Письмо Татьяны» – це переспіви з французької.

Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн – ах! «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях поёб».

Бо не нам, блядям.

...

Дата: Вівторок, 30 Січень 2018 20:10 (UTC)
juan_gandhi: (Default)
Від: [personal profile] juan_gandhi
Ой как хорошо изложено.

Нет, я не люблю Булгакова. Но что он понапередирал всякой херни из французских романов, это да, это новость для меня. Спасибо.

Ну и вообще, действительно. Вон Европа под боком. Хватит уже Стругацких да Высоцкого любить. Это все московское.

...

Дата: Середа, 31 Січень 2018 00:58 (UTC)
juan_gandhi: (Default)
Від: [personal profile] juan_gandhi
Очень смешно. Там же эпиграф есть. Или они эпиграфы не читают, фанаты.

...

Дата: Середа, 31 Січень 2018 08:38 (UTC)
picterman: (Default)
Від: [personal profile] picterman
Браво!

А яку пимпочку треба натиснути щоб собі перепостити?

Ёпрст...

Дата: Середа, 31 Січень 2018 19:26 (UTC)
vurdy: vstar (Default)
Від: [personal profile] vurdy
Ну блиннн, ну сколько можно... Ну давайте обсудим вторичность "To be or not to be". И в конце концов для меня Бодлер ничуть не менее родной, чем Высоцкий))) И что, во мне щупальцы метастаз французской имперской культуры плюс спирохеты сифилиса, которым Бодлер болел? Да не смешите))))

Re: Ёпрст...

Дата: Четвер, 1 Лютий 2018 09:42 (UTC)
vurdy: vstar (Default)
Від: [personal profile] vurdy
Продовжуємо хохлосрач))))
До речі, тато Висоцького — Семен Вольфович — київський єврей. Перша дружина Висоцького — киянка, акторка театру ім. Лесі Українки. Та навіть дівоче прізвище моєї бабусі за татом — Висоцька))) Як згодом Висоцькі опинилися в Московщині — то є безліч обставин, й WW2 теж має не аби якеє значення. Це наша, малоросійська, проблема, що наша влада намагалася завжди бути більшими католиками, ніж Папа Римський, ой, більшими комуняками, ніж Крупський. До речі, багато хто втікав з України до Москви, бо навіть в Києві/Дніпрі/Одесі за часів совку не мав жодних перспектив. Це стосується, наприклад, того ж самого Булгакова. Сікорського. Та що Булгаков? Навіть мій двоюрідний вуйко не зовсім втік, але... Мистецтвознавці в Києві, так, потрібні, але в рази менш потрібні, ніж десь в іншій місцевості. Й живе зараз на 2 міста — Москва-Париж, незважаючи на 80-річний вік, іноді почитуючи лекції десь на Нью-Йоркщині чи Філадельфійщині.
Не треба мішати національне питання з політикою. "Русскій мір" — це жупел, яким користуються, коли це вигідно. Де був той Хуютін чи Яйцін, коли після розпаду СРСР була реальна різанина кц-єзичних в республіках середньої Азії? Запхнув собі свій російський язик в свою російську дупу й сумлінно купував туркменський газ в Туркмен-баші.
Й годі тішити себе "квасним патріотизмом". Так, Булгаков вторинний. Та навіть Біблія/Тора вторинні. Й Подерев'янський вторинний. Але ми його любимо не тільки за це))))
Москалі лише вкриваються лубочними ідеалами, на кшалт "русского міра". А в реаліях вони не потрібні своїй країні ніяким іншим чином, ніж "пушечноє м'ясо". Але визнавати це відкритим текстом — це якось огидно. Тому вкриваються усілякими міфами.
Про себе. Я з радістю намагаюся, коли це можливо, розмовляти українською, й сам відчуваю деяку огидність, коли зкочуюсь до рівня суржику. Але. Поки що десь у 90 відсотках життєвих обставин мені володіння українською не стає в нагоді((( До речі, я не є митцем літератури, й мова для мене — не більш ніж інструмент, за допомогою якого я намагаюсь максимально влучно донести якусь корисну інформацію до свого візаві. Й не обов'язково російською. Іноді — англійською. Іноді навіть тайською)))
Не треба нікого "викорінювати". В наші часи інформаційної над-відкритості. Треба навпаки, розширяти кругогляд, не заморочуючись на окремо взятім кц-нарєчії)))) Хоча, такі-да, є тривожний дзвіночок з Білорусі, де 70% кц-єзичні((( Але треба пам'ятати, що історично в Білорусі було колись аж 4 державні мови: російська, білоруська, польська й ідіш)))) Й досвід держави зі знаковим ім'ям Rzecz Pospolita)))
ЗІ. Маніпуляція результатами соцопитувань — то політичне над-усе. Зазнач: в мене не питають, чи дискримінують мене за мовною ознакою. Мене питають, яку мову я зазвичай використовую.
Змінено Дата: Четвер, 1 Лютий 2018 13:45 (UTC)
Сторінку створено Понеділок, 26 Січень 2026 06:33

Грудень 2025

П В С Ч П С Н
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930 31    
Створено з Dreamwidth Studios

За стиль дякувати