Народ-сцикун
Субота, 9 Грудень 2017 16:30![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebuster
// Пронизлива стаття. Почитайте. Там не про Бранєвого. Там про те, як совкова моцква виростила із того, що колись вважалося гордими народами, зовсім іншу конгломерацію — «совіцький народ», або, що те ж саме, «народ-сцикун». Де кожна особа живе окремо від усіх інших. І «не витрачає сил на чужі розборки».Перепост допису
nazavzhdy@ ![[community profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/community.png){kind=small}
lenta_ua: ФОНД Діани Макарової: ПОМЕР МАКСИМ..Папаша Мюллер. Це була його коронна роль.
Я його колись знала. Ми разом відпочивали, в одному чи санаторії, чи то профілакторії. Я була юна і прекрасна, він - такий як завжди, як в кіно, так і в житті.
Ми приятелювали. Його тоді не всі ще впізнавали, а я - одразу. Автографів не просила, просто - здрасті! - Здравствуйте... Ви на процедури? - Нєт, к источнику. - А ви ідьотє на екскурсію? - Нєт, нє іду. - А почему? - А потому что еду! - Хи-хи-хи... Милая ви дєвушка.
А діло було в Грузії. І на "мілую дєвушку" поклали там око. Грузини - о, ні. Мене там всюди приймали за свою, дяка моєму гордому профілю. І куди б я не пішла, всюди я відчувала якусь посилену увагу від місцевих, та навіть піклування.
Аж поки там не з"явились чеченці. О, ці включили форсаж на повну. І скоро баба Маня з Сум донесла мені, що готується "Кавказская плєнніца" у варіанті виконання одного окремо взятого загону.
Потім мені те ж саме донесли інші.
Тітки, які жили зі мною в одній кімнаті і опікувались мною - тут же задристали і виказали побажання, аби я не ходила нікуди. Вони все будуть приносити в номер.
Стара грузинка з кабінету електрофареза похитала головою і порадила не йти сьогодні в кіно, і на джерело не ходити.
Я замислилась. Друзів як таких не було. Мені було вісімнадцять, і як мене занесло до того санаторію старих пердунів - наймолодшій з моїх приятельок було вже аж тридцять чотири, а це ж глибока старість, самі розумієте. Усі, хто мене оточував, якось піджали хвости, навіть ті, хто до цього опікувався мною. І я зважила за й проти і подумала, що мені потрібен авторитет, який мене захистить.
Авторитет жив у одній кімнаті з тими чеченцями. Вони його дуже поважали - та його усі поважали. І хто вже знав його як папашу Мюллера, і хто не знав.
І я пішла до Бронєвого.
Він мене уважно вислухав і підтвердив, що комусь з тих чеченців дуже хочеться взяти мене заміж отаким от чином - "на сэдло и чэрэз пэрэвал!", як вони казали.
Він також пояснив, що чеченці не зупиняться, там було питання парі чи що. І порадив тут же їхати додому.
Я попросила його поговорити з тими чеченцями.
Я попросила захисту.
І він мені відповів наступне - він не може й не хоче влізати в чужі справи. Так, він розуміє, що готується погана справа, але стати на мій захист він не збирається, бо хто він, а хто ті чеченці. З чеченцями ж зв"язуватись взагалі не варто - пояснив він мені.
... все розлулилось несподівано.
Увечері все намічалось. Ми вийшли з клубу, де кіно. Я була з приятельками по кімнаті, скрізь купа народу, отже, в безпеці.
Але мої товарки з кімнати, оті старі тітки тридцяти чотирьох років, раптом розступились і, ховаючи очі, сказали, що я можу йти додому сама. Що в них тут ще справи. Вони пробурмотіли, що лишаться чи на танці, чи там що.
І отут я зрозуміла, що взагалі сама.
Лише баба Маня с сум чомусь заплакала і сказала:
- дитинко, я нічим тобі не допоможу.
Зовсім старі узбецькі євреї, які мали курортні романи з моїми товарками, теж опустили очі.
Зовсім старим узбецьким євреям було аж за сорок. Вік Мафусаїла, мені так здавалось в мої квітучі вісімнадцять.
Від тих старців я такої зради не чекала. Вони ж завжди опікувались мною, як наймолодшою в тому гнилому санаторії. І ще - вони теж вважали мене за свою. Тобто, вони були впевнені, що я єврейка - привіт, мій гордий профіль та банькаті очі.
Оці старі євреї казали - погано, що в санаторію немає українців. Тоді українці заступились би за свою. Я не була того певна.
Але нічого - казали євреї - ми захистимо.
І раптом відвели очі і порадили йти самій до нашого корпусу. Але освітленою алеєю, уточнили вони.
Мені захотілось плакати, я розвернулась - і раптом побачила поруч маленького худенького хлопчика років двадцяти. Він нещодавно приїхав до санаторію, він був очкарик, ластовиння густо усівало його обличчя та навіть худі, якісь дівочі, руки. Ми були знайомими, але навіть не завжди вітались при зустрічах - він дуже червонів при зустрічах. І ще й вітатись було б зовсім немилосердно.
Хлопець той взяв мене худими своїми пальцями за лікоть, поправив окуляри на переніссі і сказав:
- Підемо лісом.
Лісом?
Куди лісом? Ти здурів, хлопче? Ти мене хочеш завести у пастку? тут на освітлену алею одна надія.
Але чи то така твердість була в його очкариковому погляді, чи вже не вистачало сил бути самій - я послухалась і пішла за ним.
Ми пройшли темною стежиною, він підвів мене до чорного ходу і прослідкував, щоб я зайшла до своєї кімнати і повернула ключ у дверях. І потім пішов.
Корпус був порожнім. Нас бачив лише папаша Мюллер, який раптом вийшов зі своєї кімнати.
Того хлопця я більше жодного разу не бачила. Казали, що його тієї ж ночі було сильно побито. Що він два дні був у лікарні, а потім його перевезли назад до санаторію, і він лежить в своїй кімнаті.
Потім я взнала, що в той вечір мене чекали якраз на освітленій алеї. Що усіх моїх приятелів ДУЖЕ попросили не проводжати мене. І тіток, і тих євреїв, ухажорів моїх товарок.
Старі узбецькі євреї (о, Саюз нєрушимий рєспублік свабодних!) нарешті зібрались з мужністю і пішли до поважних грузинів, які кучкувались час від часу біля клубу.
Був стіл, євреї були непитущі, але мусіли пити - аж потім нарешті і мене викликали до тієї наради.
Грузини, ще старші за моїх євреїв, їм було років по п"ятдесят, задали мені кілька питань:
- чи в мене дійсно бабка грузинка, чи я про те знаю, чи ні
- чи дійсно я не хочу заміж за джигіта з Чечні
- чи хочу я заміж за українця, а чи не проти була б лишитись в Грузії
потім дали шоколадку і відпустили з Богом.
Наступного дня мені передали, що я можу ходити скрізь вільно, мене ніхто не зачепить. Що я навіть можу їздити безкоштовно до міста, за мене і за моїх друзів вже заплачено на всі рейси аж до кінця наших путівок. Що мені не радять все ж ходити самій, але коли, не дай Боже, до мене почне хтось клеїтись, мені досить просто передати це отим старим грузинам, і все буде в порядку.
Мені сказали, що все це зроблено з поваги до мене, на чверть грузинки, та до моєї бабки, яка - ну, точно, це ж без варіантів! - була грузинкою.
Папаша Мюллер хутко зазбирався додому, мабуть, закінчувався термін путівки - це дивно, адже він приїхав після мене.
Прощаючись, він подивився на мене і розвів руками - мовляв, я ж нічого не міг зробити.
Я знизала плечима.
Я читаю його інтерв"ю від 15 року, коли він взнав, що включений до списку нев"їзних до України акторів.
Його шоковано. Він не може зрозуміти - ЗА ЩО:
"Наверное, включили в список потому, что звание мне давал Янукович. Как раз накануне своего ухода с поста, точнее, когда его лишили президентского кресла. Я довольно критично отношусь к этому человеку, считаю, что он виноват в тех событиях, которые происходят на Украине. Но ни на какие разборки я не хочу тратить силы и здоровье. Мне все-таки уже 86 лет. Да и бесполезно реагировать. Там все решает новый президент, новое правительство. С ними ругаться что ли?"
Я читаю і розумію, що в оцьому ось і полягає головна його людська якість - "Но ни на какие разборки я не хочу тратить силы и здоровье."
Мій дорогий папаша Мюллер.
Сьогодні в нас на фронті загинуло четверо людей. Я ще не знаю їх імен. Можливо, когось з них я знала, можливо ні. Але кожна ця смерть ріже мені серце більше, ніж ваша смерть - смерть талановитого актора, але такої дрисливої людини, яка найбільше хотіла лишитись осторонь, що б не відбувалось - чи то захист вісімнадцятирічного дівчати, чи то захист вашої рідної України.
Ну, що ж. Кожному по вірі, кожному по бажанню. Ви хотіли лишитись остронь - ви лишились осторонь.
Ми теж лишаємось осторонь вашої смерті.
Помер папаша Мюллер - ну, та й по всьому. Розводжу руками і знизую плечима.
І вішаю чорну стрічку на прапор як жалобу за нашими загиблими воїнами...
https://www.facebook.com/diana.
Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
Підписатися на RSS
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 15:55 (UTC)с шутом своим.
король помер
И шут с ним !(с)
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 16:51 (UTC)Кровь вскипала, пока читал.
Да, советские люди таковы. Убедился в этом после опытов на себе.
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 17:06 (UTC)До речі, я не знаю, як сам би поводився у подібній ситуації. Не виключаю, що також засцяв би звʼязуватися. :-(
Ну і да, папаша Мюллєр єдиний, хто їх бачив разом, після чого про це «звідкись» дізналися чєчєни. Цікаво, хто ж це їм розповів?
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 17:41 (UTC)...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 20:10 (UTC)...
Дата: Понеділок, 11 Грудень 2017 00:12 (UTC)Заради справедливості: нас підводять саме до такого висновку, але як "очкарик" підійшов, "взяв за лікоть" і кудись повів героїню історії могли бачити (і переказати "чєчєнам") багато хто з дійових осіб.
...
Дата: Понеділок, 11 Грудень 2017 09:08 (UTC)...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 17:52 (UTC)...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 19:12 (UTC)P.S. Ава, так. :)
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 20:33 (UTC)ЗЫ: за Боярского мне тетя рассказывала, ее юность пришлась на те годы, когда в Одессе шли съемки Трёх мущкетеров. Пил он тут, беспробудно. А теперь его жаба видно давит, шо в Одессу не попасть больше. Ну, как всякого старого гуляку - и не может уже, а все хочется, вот и ... :)))
...
Дата: Субота, 9 Грудень 2017 23:56 (UTC)Так, але ми, глядачі, знаходимося у полоні шарму тієї ролі. А вона не завжди відповідає характеру актора.
> Я не думаю, что Тихонов мог бы оказаться сволочью. Нет, исключено!
Угу. Дивимося суто на роль.
Інформация к размишлєнію.
Максім Максімовіч Ісаєв. Характєр нордічєскій.
Професійна кваліфікація — брехати. Цим і займається протягом усього дорослого життя.
Член терористичної бенди «кп/ss» «с 1913 ґода».
«Палковнік» терористичної шайки «кегебе», яка поставила на вуха усю планету.
І це все — під пісню:
«нє думай, пам-пам-пабабабам-пам-пам…
нє думай, пам-пам-парарурам-пам-пам»…
Однозначно, така особа може бути лише позитивною.
> за Боярского мне тетя рассказывала
Вони у Свіржському за́мку на Львівщині знімали «єсть в ґрафском паркє чорний пруд, там лілії цвєтут». Так от, місцеві теж розповідали, як там уся знімальна група киряла до синіх соплєй.
...
Дата: Вівторок, 12 Грудень 2017 21:23 (UTC)За замок на львовщине не знала, спасибо. Ну шо ж, тем более Боярскому есть от чего сдуреть, туда ж ему теперь тоже ходу нету! :)))
...
Дата: Вівторок, 12 Грудень 2017 21:36 (UTC)...
Дата: Вівторок, 12 Грудень 2017 22:22 (UTC)У кого-то в ленте я его видела уже.
Только они там вроде на трехколесных детских лисапедах катаются :)))
Спокойной ночи!
...
Дата: Неділя, 10 Грудень 2017 20:45 (UTC)кінець 80-х рр.
зима, десь пів на п'яту ранку, разом з колегою пружньою ходою з баулами йдемо на зупинку громадського транспорту(ранкове тренування).
проходимо через колгоспний базар.
неподалік якась двіжуха.
чувак пиздить жінку, збив з ніг і єбашить ногами. жінка вже в сугроб забилась-лупить без упину.
колега пиздить з лівої чувака по бороді, чувак падає мов мішок з гамном.
піднімаємо бабу...
І ранок перестає бути томним©
з-за рогу випливає "канарейка" виходять трійко пепсів, чимчикують в наш бік.
Баба з криками:
-Спасітіпамагіті на нас с мужем напалі єті двоє, ізбілі і хатят убіть!!!
сказать шо ми охуїли, це не сказати нічого.
нас хутко прийняли і вже пакують в стакан.
Та раптом, підходять два пенса(подружжя)
-Жіночка пиздить! В нас безсоння, ми годину собачку нашу вигулюємо. Отой молодик шо на сраці сидить, пиздив оцю дівку. А хлопці за неї вступились...
Зміна декорацій: нас мовчки без вибачень витягають з уазіка, Боні&Клайда намагаюцця всадити на наш плацкарт.
Вони кричать "йобані мусара, ваш рот..."-ну класична промова, отримують пизди від неговірливих ранкових пепсів, їх вже також мовчазні тушки пепси закидують в стакан, всі всілись в уазіка-гоу.
Завіса.
****
а не бульо б отих пенсіонерів, або нахуй їм якісь трабли?!
і отримали б ми з колегов мінімум ст.206ч.3(злосне хуліганство), або якшо події пішли б кучерявіше и 141 або 142(грабіж, розбій) і замість навчання в виші, отримували освіту на критій.
****
шодо жмура, так, падло по факту.
але жив так я вважав за потрібне.
ну подох - туди йому й дорога.
...
Дата: Неділя, 10 Грудень 2017 21:51 (UTC)...
Дата: Вівторок, 12 Грудень 2017 22:26 (UTC)Добре, шо заглянула сюди на сон грядущий.