![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebusterІз інтерв'ю з Дмитром Павличком, який воспєвав московсько-фашистську тюрму народів.
(ахтунґ, інтерв'ю вела Оксана Шкода, яка зашкварилася шашнями з московським Мертвечуком, якому також ніякої довіри нема)
— «Я син простого лісоруба, /Гуцула із Карпатських гір, /Мені всміхнулась доля люба /У сяєві Кремлівських зір», /«Як добре, що на світі є Москва, /Моя земля, столиця і надія». У вас много стихов о Москве, о Ленине, о партии...
— Справа не в тому, які у мене вірші були!
— Скажите, вы их писали искренне или блефовали перед читателями? Или же над вами кто-то стоял с плеткой?
— Я писав завжди комуністичні вірші дуже щиро, тому що я вихований на соціальній поезії Шевченка. А соціальна поезія Шевченка була домінуюча. У нього українська тема теж була, але домінуючою у Шевченка була Катерина, зраджена московським офіцером...
— Вы же «сяйвом Кремлівських зір» восхищались, при чем здесь Катерина?
— Ви розумієте, що таке «сяйво Кремлівських зір», яке прийшло до мене, до хлопчика? Я вступаю до Львівського університету, починаю вчитися і розумію, що мені відкриваються великі горизонти... В той час, як я це писав, я прекрасно розумів, що не до кінця кажу правду.
Мене хотіли виключити з 5-го курсу університету. Професор тоді запитав: «На каком языке я должен читать?» — и все девушки — дочери полковников и генералов русских, которые жили во Львове, поднялись и сказали: «По-русски!» А я встав ззаду і сказав: «Читайте українською мовою, ми ж в університеті Франка!» Мене викликають в партком і кажуть: «Він — націоналіст!» І тоді, коли я писав про Леніна, про партію, я думав, ідіот, що цими комуністичними фразами можна врятувати Україну! Я це робив, але мені не вдалося...
— То есть, сочиняя хвалебные оды коммунизму, вы таким образом пытались спасти Украину? Я правильно поняла?
— Правильно ви зрозуміли, бо я написав у 1955 році «Коли умер кривавий Торквемада, /Пішли по всій Іспанії ченці.../Вони самі усім розповідали, /Що інквізитора уже нема, /А люди, слухаючи їх, ридали... /Не усміхались навіть крадькома, /Напевно, дуже добре пам'ятали, /Що здох тиран, але стоїть тюрма!»
Це я про Сталіна писав, ви розумієте, коли це було написано і коли надруковано? І це я писав, будучи активним комуністом — я ж був членом ЦК комсомолу України! Приходжу на пленум і кажу: «Чому я не чую української мови?!» Підходить на перерві кадебіст і каже «***твою мать, забудьте о своем языке, тут Русь, все!»
Я змалечку йшов по цих вогнях, вони мене всі катували, я ж, до речі, відсидів 8 місяців у тюрмі за те, що нібито був десь там у бандерівцях. Справа в тому, що де я насправді був — ніхто не знав. А я в УПА був! Три місяці в 1945 році!
— И вы этим гордитесь?
— Пишаюся тим страшно, тому що хлопці гинули за Україну! Ви думаєте, що там були інтелігенти? Сільські хлопці, які знали одне: «Як умру, то поховайте...» І знали ще, може, Івана Франка. Це були прості люди, і нас було 200 тисяч! А сотенний прийшов і сказав: «Марш додому, іди в комсомол! Але забудь, де ти був!»
«Вже не той хлопчик, який писав про Кремлівські зорі»
— То есть из УПА вы прямиком записались в комсомольцы?
— Да, з УПА — в комсомол.
— Власть меняется? Удобно в УПА — вы в УПА, выгодно в комсомоле — в комсомоле, сподручно стать националистом — стали им...
— Ні, мені не вигідно було нічого! Ви повинні зрозуміти, що часи перебудували не лише мене... А що сталося з Горбачовим? Там, де йому було добре, він каже, що це — недобре. А що мені сказати про Павла Тичину? Проклясти його за те, що він, коли була Українська Народна Республіка, писав про героїв Крут, а потім писав, що «партія веде»?
Все тому, що стояли над нами... Мені важливо було хоч слово українське почути! Я покинув Львів і переїхав до Києва, адже розумів, що головна політика твориться саме тут. Мене знав Петро Шелест (первый секретарь ЦК Компартии Украины, 1963—1972 гг. — Авт.), який сказав: «Ти націоналіст, я знаю, але мені казали Павло Тичина і Олесь Гончар, що ти талановитий». І Шелест мене рятував, викликаючи, казав: «Відітни собі язик!» — а я питав: «Петро Юхимович, чого ми Росію любимо більше за Україну? Хто ми такі?»
Ви думаєте, я написав про Кремлівські зорі і закохався в них навіки? На той час, коли писав — звичайно, але зазвичай я писав для того, щоб увійти ближче до кола комуністичних лідерів. І то сталося! Я був депутатом Верховної Ради СРСР і України одночасно. Я з Горбачовим говорив, коли він приїжджав сюди... І я знаю, що мене шанували комуністи. Але коли валилася імперія і я сказав комуністам, щоб брали владу, вони відповіли: «Ні, ми не будемо брати!» Комуністи були всі росіяни, з Росії, так, як і сьогодні.
— В марте 1990 г., выходя из Компартии, вы заявили, что, мол, не знали ни про голод 1932—1933 гг., ни про масштабы ГУЛАГа... А через год пишете: «Ми знали, був голодомор / І розстріли в підвалах...» Так знали или не знали? Ваши строки?
— Мої. А звідки ви знаєте мої вірші?
— Говорю же: ценитель вашего творчества!
— Вам треба бути українкою! Я все це знав, але мовчав.
(ахтунґ, інтерв'ю вела Оксана Шкода, яка зашкварилася шашнями з московським Мертвечуком, якому також ніякої довіри нема)
— «Я син простого лісоруба, /Гуцула із Карпатських гір, /Мені всміхнулась доля люба /У сяєві Кремлівських зір», /«Як добре, що на світі є Москва, /Моя земля, столиця і надія». У вас много стихов о Москве, о Ленине, о партии...— Справа не в тому, які у мене вірші були!
— Скажите, вы их писали искренне или блефовали перед читателями? Или же над вами кто-то стоял с плеткой?
— Я писав завжди комуністичні вірші дуже щиро, тому що я вихований на соціальній поезії Шевченка. А соціальна поезія Шевченка була домінуюча. У нього українська тема теж була, але домінуючою у Шевченка була Катерина, зраджена московським офіцером...
— Вы же «сяйвом Кремлівських зір» восхищались, при чем здесь Катерина?
— Ви розумієте, що таке «сяйво Кремлівських зір», яке прийшло до мене, до хлопчика? Я вступаю до Львівського університету, починаю вчитися і розумію, що мені відкриваються великі горизонти... В той час, як я це писав, я прекрасно розумів, що не до кінця кажу правду.
Мене хотіли виключити з 5-го курсу університету. Професор тоді запитав: «На каком языке я должен читать?» — и все девушки — дочери полковников и генералов русских, которые жили во Львове, поднялись и сказали: «По-русски!» А я встав ззаду і сказав: «Читайте українською мовою, ми ж в університеті Франка!» Мене викликають в партком і кажуть: «Він — націоналіст!» І тоді, коли я писав про Леніна, про партію, я думав, ідіот, що цими комуністичними фразами можна врятувати Україну! Я це робив, але мені не вдалося...
— То есть, сочиняя хвалебные оды коммунизму, вы таким образом пытались спасти Украину? Я правильно поняла?
— Правильно ви зрозуміли, бо я написав у 1955 році «Коли умер кривавий Торквемада, /Пішли по всій Іспанії ченці.../Вони самі усім розповідали, /Що інквізитора уже нема, /А люди, слухаючи їх, ридали... /Не усміхались навіть крадькома, /Напевно, дуже добре пам'ятали, /Що здох тиран, але стоїть тюрма!»
Це я про Сталіна писав, ви розумієте, коли це було написано і коли надруковано? І це я писав, будучи активним комуністом — я ж був членом ЦК комсомолу України! Приходжу на пленум і кажу: «Чому я не чую української мови?!» Підходить на перерві кадебіст і каже «***твою мать, забудьте о своем языке, тут Русь, все!»
Я змалечку йшов по цих вогнях, вони мене всі катували, я ж, до речі, відсидів 8 місяців у тюрмі за те, що нібито був десь там у бандерівцях. Справа в тому, що де я насправді був — ніхто не знав. А я в УПА був! Три місяці в 1945 році!
— И вы этим гордитесь?
— Пишаюся тим страшно, тому що хлопці гинули за Україну! Ви думаєте, що там були інтелігенти? Сільські хлопці, які знали одне: «Як умру, то поховайте...» І знали ще, може, Івана Франка. Це були прості люди, і нас було 200 тисяч! А сотенний прийшов і сказав: «Марш додому, іди в комсомол! Але забудь, де ти був!»
«Вже не той хлопчик, який писав про Кремлівські зорі»
— То есть из УПА вы прямиком записались в комсомольцы?
— Да, з УПА — в комсомол.
— Власть меняется? Удобно в УПА — вы в УПА, выгодно в комсомоле — в комсомоле, сподручно стать националистом — стали им...
— Ні, мені не вигідно було нічого! Ви повинні зрозуміти, що часи перебудували не лише мене... А що сталося з Горбачовим? Там, де йому було добре, він каже, що це — недобре. А що мені сказати про Павла Тичину? Проклясти його за те, що він, коли була Українська Народна Республіка, писав про героїв Крут, а потім писав, що «партія веде»?
Все тому, що стояли над нами... Мені важливо було хоч слово українське почути! Я покинув Львів і переїхав до Києва, адже розумів, що головна політика твориться саме тут. Мене знав Петро Шелест (первый секретарь ЦК Компартии Украины, 1963—1972 гг. — Авт.), який сказав: «Ти націоналіст, я знаю, але мені казали Павло Тичина і Олесь Гончар, що ти талановитий». І Шелест мене рятував, викликаючи, казав: «Відітни собі язик!» — а я питав: «Петро Юхимович, чого ми Росію любимо більше за Україну? Хто ми такі?»
Ви думаєте, я написав про Кремлівські зорі і закохався в них навіки? На той час, коли писав — звичайно, але зазвичай я писав для того, щоб увійти ближче до кола комуністичних лідерів. І то сталося! Я був депутатом Верховної Ради СРСР і України одночасно. Я з Горбачовим говорив, коли він приїжджав сюди... І я знаю, що мене шанували комуністи. Але коли валилася імперія і я сказав комуністам, щоб брали владу, вони відповіли: «Ні, ми не будемо брати!» Комуністи були всі росіяни, з Росії, так, як і сьогодні.
— В марте 1990 г., выходя из Компартии, вы заявили, что, мол, не знали ни про голод 1932—1933 гг., ни про масштабы ГУЛАГа... А через год пишете: «Ми знали, був голодомор / І розстріли в підвалах...» Так знали или не знали? Ваши строки?
— Мої. А звідки ви знаєте мої вірші?
— Говорю же: ценитель вашего творчества!
— Вам треба бути українкою! Я все це знав, але мовчав.
Підписатися на RSS
...
Дата: Четвер, 23 Лютий 2017 19:20 (UTC)— И вы этим гордитесь?
— Пишаюся тим страшно, тому що хлопці гинули за Україну! Ви думаєте, що там були інтелігенти? Сільські хлопці, які знали одне: «Як умру, то поховайте...» І знали ще, може, Івана Франка. Це були прості люди, і нас було 200 тисяч! А сотенний прийшов і сказав: «Марш додому, іди в комсомол! Але забудь, де ти був!»
Він просто виконав наказ. І правильно зробив.
І він, і тисячі інших хлопців. Якби не вони, нас із вами взагалі не було б на світі.
...
Дата: Четвер, 23 Лютий 2017 19:29 (UTC)...
Дата: Четвер, 23 Лютий 2017 20:03 (UTC)Ви ще не знайомі з біографіями багатьох наших письменників та поетів, що жили й творили в першу світову та громадянську, я вже не кажу про другу та оунівське підпілля. Коли дивилися фільм "Белая птица с черной отметиной" (а він, коли вперше йшов в кінотеатрах, саме так називався, російською!) - то ось там правильно показано ситуацію в одній родині. І практично по всій Україні все було десь так само приблизно.
Я не розумію вашого нерозуміння :)
Невже вас не надихає сама ідея такого ось, відкладеного до кращих часів, опору імперії?!
Нічого Павличко не вигадав, в його розповіді саме це й простежується: проникнути на саму вершину офіційної влади, аби потім, як трапиться слушна нагода, та за умови чисельної переваги патріотів на ключових постах з мінімальними втратами перебрати владу до своїх рук та відновити нарешті незалежність України.
Знайдіть мені недоліки в такій тактиці.
Шкода не знайшла :)
...
Дата: Четвер, 23 Лютий 2017 20:09 (UTC)...
Дата: Четвер, 23 Лютий 2017 20:38 (UTC)Можете уявити як хлопці служили в тій поліції.
Ось, наприклад, послали їх стерегти телеграйну лінію. Черз кілька стовпів розставили по хлопцю, і - вартуйте! Ну вони самі дроти й порізали.
"Хто, як?!" - "Та біс його знає, де він взявся, побіг десь туди!" ... :)
А завідуючий райвно то була така відповідальна посада, що на неї призначали виключно після розгляду на парткомі. Отака поліція. І рятували своїх від відправки до Німеччини і ще багато чого.
... Дядько з миколаївщини розповідав про старого вже в 90-х діда, в якого він придбав дві друкарські машинки, бартером, щось він там йому на хазяйстві зробив. Так от вам: дід виявився справжнім бандерівцем. На миколаївщині!
Дядько казав, що довго не міг второпати, чтому той дід перед ним відкрився, поки нарешті не згадав про машинки. Дві одразу! В діда певно реакція була на таке - це ж фактично за радянських часів маленька підпільна типографія в себе вдома. От дід і вирішив: своя людина!
Та й важко все життя критися, нікому нічого...
На той час вже було багато персональних компютерів, машинки діду були зайві, та й дядько їх потім на прінтер зміняв. Дві одразу:)
...
Дата: П'ятниця, 24 Лютий 2017 07:30 (UTC)Тому той, хто розказує про те, як він ліз до кар'єрної вершини у окупанта тільки для того, щоб потім зламати систему зсередини, мусить навести вагомі докази своїм словам. Інакше це все вигляда як отмазка.
Бо так ми дійдемо до анекдотів, що оскільки нинішнє московське пуйло робить усе для найшвидшого розвалу моцкви, то значить, він — бандерівець, найнятий Ярошем для цієї мети. :)
...
Дата: П'ятниця, 24 Лютий 2017 09:05 (UTC)Якого після війни було призначено завідувачем львівського облоно, і який, між іншим, вже у Львові, не здав владі звязкову УПА, коли вона забула на столі комуналки листівки? Він це теж зробив з кар`єрних міркувань, чи що? :)
...
Дата: П'ятниця, 24 Лютий 2017 09:34 (UTC)P.S. та й взагалі, ви б ще до Гоголя прискіпалися, бо він же же російською писав! :)
...
Дата: Субота, 25 Лютий 2017 01:13 (UTC)