Баєчка дня

[bytebuster]

Коли Вовчик-Братик, по молодості, трудився наче бджілка в городському наркодиспансері був у нього друг-собутильнік. Друга звали Фєдя, інститута він закінчив годом раньше і тоже любив вєсьолі розіграші. Аби збавити скучні, прийомні дні, ми з Фєдьою любили поочєрьодно гратися в доброго і злого психіатра. Важливу роль в постановці мізансцени відігравав кабінет.

Городська наркологічна поліклініка, к слову, представляла собою кишкоподібний (по длінні та вмісту) одноетажний барак, перероблений з драгунської конюшні початку століття. Ввіду того, шо планіровку кабінетів рисував, очевидно, п'яний конюх Василь Йосипович, наше з Фєдьою робоче місце оказалось конгломератом з двух прохідних кімнат розділених загратованими дверми. Двері на коридор, були в налічії тільки в однієї з кімнат, а врач в другій скрадався поза гратами наче тигр, плотоядно розглядаючи конкурентських пацієнтів і політруцьким голосом командуючи своїм: "Так, папаша тяніть його сюда за ноги, а ти мать держи за мармизу. Ровно кажу тобі держи, шоб воші на сестричку не роняв. Вот оп'ять доктору в подол наблював, шо ви за люди. Папаша не дихай на мене, я тільки час на зміні, бачу шо ти тверезий, бачу. Хапун би вас вхопив, вражих дітей, ханиги йобані".

Врешті-решт, в рамках борьби з рутіною, ми з Фєдьою виготовили на заказ ключа від міжкомнатних дверей і , по домовленості з начальством, взялися залякувать начінающих алкоголіків. Алгорітм виглядав наступним чином.

С утра бросалась монетка і проігравшого запирали на ключ в глухому кабінеті. Побєдітєль спішно голився, надівав галстук і пріятну посмішку і сідав за стіл. В той момент перша партія нещасних родителів обично доставляла в кабінет п'яного чи обкуреного долбойоба, каторий по неопитності храбрився, куражився і одпускав сольоні шуточки. Впрочєм, настрій шутить і пєтушицця в нього бистро пропадав.

По тій простій причині шо із-за закритих дверей сусіднього кабінету за ним наблюдав Доктор.

На відміну від веселого, доброго і елегантного врача за столом Доктор звертав на себе увагу грязним, з патьоками крові халатом ( виміняним на бутилку в хірургії), вчорашньою щетиною і легким перегаром. Доктор держався за грати, час від часу одпускав агресивні короткі репліки ( "Фєдя, ти заїбав панькатися з тими алкашами", " Всьо хуйня, давай його сюда, я його полікую", "Та які таблєткі - прив'язать і єлєктрошоком його, падлєца") і плотоядно улибався срущому в штани пацієнту і растєряним батькам. Добрий врач, как би мєжду дєлом, пояснював: "А це тоже наш Доктор, суровий, да. Но очінь опитний спеціаліст. Єслі моя терапія не дасть ефекту, я вас йому на лєчєніє віддам, в нього навіть генерали пить бздять, аж всикаються". Схема працювала без збоїв, правда, іноді ми хватали через край.

Один з таких випадків случився іменно першого липня. Був тоді чи то дєнь рождєнія, чи храм чи просто хто проставлявся автор не помнить. Помнить шо остання бутилка портвєйну була лишня, разгромно проігрувала АТО за авторський шлунок і просила дати їй коридор на свабоду. Фєдя, був кстатє теж в радостному настрої тому перва монетка застряла між дошками потолка, а втора загубилась. Жрєбій кінули спічками, Вовчик-Братик програв, нап'ялив окровавлєний халат,, заліз в кабінет і ліг спать на стіл.

Саме в той момент, коли ваш покорний слуга зняв всьо шо можна і нільзя з Ванесси Параді його розбудив звонок мобільного і розпачлива есемеска: "Вова, йобтвоюмать не рви терапію, бєздєльнік". Мені то не понравилось. А кому, власне, понравицця шо його відривають од голої Ванесси Параді?

Сриваюсь я власне зі столу, пригаю як Тарзан на рєшотку і начінаю на глазах у ізумльонной публіки її всім тілом трясти і немножко гризти. Ще й кричу на весь корпус:

- Дайте його мені! Мені! Мені його дайте, паразіта! Я його лікувати буду! Галоперідолом, блядь! Ти до чого, мать твою довів бєздєльнік, шо вона в обмороки падає? Я тебе, падаль, так пролічу шо в тебе од кефіра кровавий понос іти буде.

Ну і начався форменний цирк. Сначала інтєлігентного вида папа хватає на плечі зомлівшу маму і утікає світ за очі. За мінуту пришедший в сібя пацієнт сігає в вікно, одскакує од гратів і ломиться через двері з криком "Єбісь каньом той алкоголізм", камрад Фєдя, шо гончий пес біжить за ним по п'ятам з воплями "Стойтє! Я вас лікувати буду! Понімаєте, я! Я нормальний, от вам крєст, і врот не беру. Ну шо ви такі нєрвні, це ж дурдом!". Де там. Бігли так, шо в олімпійський норматив певно уложились. Потім розказували, шо мама три ночі спать не могла, а синок під ліжком тиждень ховався. Зато місяць назад зустрів я його - вже 10 літ ні каплі.

Я вот до чого веду - вам тут на Востоці нікого з сепарів допитать чи перевиховать не надо? А то у нас з Фєдьою купа вільного часу образувалося, а навик таки ще не пропився. Так шо можете обращатись.
(Вовк Панібрат)