Про путінсько-радянську Росію: «Сама читаюча нація» виявилася самої брехливою?

[bytebuster]

Originally posted by a_lypkivskiy at Про путінсько-радянську Росію: «Сама читаюча нація» виявилася самої брехливою?

Originally posted by a_lypkivskiy at Про путінсько-радянську Росію: «Сама читаюча нація» виявилася самої брехливою?

У моєму радянському минулому було багато легенд, які допомагали людям відчути себе «пупом землі». Для цього на зорі більшовицької влади створювалися різні структури, які займалися пропагандою. Але, оскільки досягнень у радянської влади майже ніяких не було, то їх потрібно було вигадувати. Приміром, що створили у своїй історії російські люди.

У СРСР точно знали, що радіо придумав Олександр Попов, але не говорили, що перші досліди з електромагнітними хвилями провели француз Едуард Бранлі і англієць Олівер Лодж. А основоположником, творцем радіо є італієць Гульєльмо Марконі.

Або творці перший паровоза - не тато з сином Черепанови, до них вже було зроблено кілька парових машин французом Коньо, американцем Евансом, шотландцем Мердоком, чехом Божеком. І перший літак був не російський. І перше книгодрукування було не в сучасній Росії. І взагалі, багато різних легенд після розпаду СРСР звалилися і розчарували багатьох, хто в них вірив.

Але ж вірять досі. Вірять, що італійський «Fiat» древньої моделі - це радянський автомобіль «Жигулі». А автомат Калашникова - не перероблений з автомата Хуго Шмайссера, а самий що ні на є радянський, і навіть - російський. І так далі. Перелік винаходів і творів, поцуплених і привласнених може складати тисячі сторінок.

З історією такі ж проблеми. Крим ну ніяким боком не російська назва, але вважається «російським», оскільки завойований російською імперією. А то що Крим кілька тисяч років був і грецьким, і римським, і турецьким, і звичайно кримськотатарським, в Росії мало кого хвилює. Технологія присвоювання дуже проста і невибаглива - захотів і сказав, що Крим - «російський». Поцупив і сказав, що це - споконвічно «російський».

Крали в радянський час безбожно, безбоязно і безсовісно. Крали ідеї, пісні, сценарії, винаходи, літаки і танки, автомати і автомобілі і переконували населення, що це радянське або «російське»

Так «споконвічно російським» став «Авіамарш» - «все вище, вище і вище прагнули ми політ наших птахів ...», на ділі - поцуплений німецький марш «Das Berliner Jungarbeiterlied», відомий ще з 20-х років минулого століття. І популярна радянська пісня «Маленький барабанщик» була поцуплена і спочатку називалася «Lied vom kleinen Trompeter».

Крали в радянський час безбожно, безбоязно і безсовісно. Країна була закрита, за «залізною завісою», у кого крали, ті не знали. А що крали, радянські люди теж не знали. Крали ідеї, пісні, сценарії, винаходи, літаки і танки, автомати і автомобілі, називали крадене радянським або «русским», головне - переконували населення, яке беззаперечно вірило брехні.

Відділ пропаганди ЦК КПРС був найважливішим органом радянської влади. Не важливо, як працювали Відділи промисловості або сільського господарства, але радянське населення в чергах за сосисками або чехославацкимі сандалями повинне було гордо говорити, що СРСР - найбільша країна в світі. Пропаганда виховувала патріотів, яким не потрібно було думати своїми головами, за них думали в ЦК КПРС. Радянська брехня розповсюджувалася по декількох напрямках.

Військова брехня складалася з численних «подвигів», складених як військовими, так і журналістами, письменниками, поетами, художниками, кінематографістами. Наприклад, Макс Альперт зняв постановочну фотографію, відому під назвою «Комбат». До неї вигадувалася історія політрука Клочкова. Потім за Клочкова придумали слова «Велика Росія, а відступати нікуди - позаду Москва!». Сама легенда про 28 героїв-панфілівців була складена в газеті «Червона зірка», спочатку, 27 нояря 1941 року в замітці військкора Василя Коротєєва, в наступному номері - під авторством головного редактора Давида Ортенберга і літературного секретаря Олександра Кривицького. Саме Кривицький через багато років визнав, що фразу Клочкова придумав він. Таких «подвигів» було придумано величезну кількість, вони були покликані підтримувати бойовий дух радянських людей.

СРСР дуже любив воювати. Тільки в перші 22 році було десять воєн і великих збройних зіткнень. Брехали насамперед тому, що радянська армія рідко перемагала, а у 1939-1940 роках зазнала найбільшу поразку у війні з Фінляндією, втративши на полях битв більше мільйона чоловік. Розповідати правду радянській людині було не можна, а набрехати й розповісти казки - будь ласка. У Другу світову війну військова пропаганда була вже добре поставлена ​​на конвеєр. Численні «герої» кидалися з гранатою на танки, грудьми закривали кулеметні гнізда ворога, а якщо гинули, то виключно мученицькою смертю. У всіх радянських фільмах про війну німці були карикатурними героями, вони смішно кричали, корчили пики, були плюгавими і дуже злими. Приблизно так, як зараз в Росії зображують «бандерівців».
У пропаганді було головним переконати населення в тому, що їхні страждання і недоїдання - тільки на користь радянській країні і особисто тов. Сталіну. Про штрафбати, де вбивали 99 відсотків солдатів - ні слова. Про концтабори, які створювали радянська адміністрація на місці німецьких - теж ні слова. Ніхто не смів міркувати про те, чому втрати Німеччини були в чотири рази менші, ніж у радянської армії. Або, куди поділися після війни кілька мільйонів інвалідів. Щоб не сумніватися в брехні, радянський кінематограф видавав щороку по кілька десятків ігрових і документальних фільмів. Традицію зберігає сучасне російське телебачення, на цього разу відносно «бандерівців».

Інша категорія брехні - промислова і сільськогосподарська. Усі радянські газети були переповнені статтями та портретами численних шахтарів, металургів, доярок і ткаль, які перевиконували план в 10-20, а то й у 30 разів. Найцікавіше, що мало хто з радянських людей задавався питанням про те, як можна провести в десятки разів більше, ніж планувала партія. У цьому випадку або партія складалася з ідіотів, або «стахановці» були високотехнологічними роботами. Те ж саме і щодо корів, невідомо, з якої причини вони раптом ставали високоудійними. І ніхто не міг пояснити, чи не хотів, чому при такому «розвиненому виробництві», в 80-х роках спорожніли полиці магазинів і люди стояли в черзі за хлібом.

Наступна брехня про освіту. Безсумнівно, праці радянської влади «до загальної освіти» не пропали намарне і до 40-х років населення вже могло читати твори Леніна, Сталіна, Маркса і Енегельса. Читали ті твори, які схвалила влада, а які не схвалювала, то читати було заборонено. Кількість рабфаків, ПТУ, технікумів, інститутів та університетів виросла неймовірно. А результат? Він відомий. Приміром, з величезного списку лауреатів Нобелівської премії радянських вчених лише незначний відсоток: 11 - з області фізики, хімії та економіки (двоє - з фізіології ще до більшовиків). Така ж ситуація і стосовно письменників і поетів: лише п'ятеро отримали премії з літератури, з них троє (Бунін, Бродський, Солженіцин) переслідувалися владою і були вигнані з країни. Лауреатів премії миру виявилося і того менше - двоє - Горбачов, а також Андрій Сахаров, удостоєний нагороди за дисидентську діяльність.

Кілька поколінь людей виросло в умовах жорстокої пропаганди, у них не було альтернативної інформації, а будь-які спроби висловити свою думку каралися жорстко, аж до розстрілу. У таких умовах думати було страшно.

Прикладів брехні у всіх сферах життя радянських людей - величезна кількість. Значна кількість народжених в СРСР людей досі переконані, що ніякої брехні не було, а все було - чистою правдою. Кілька поколінь людей виросло в умовах жорстокої пропаганди, у них не було альтернативної інформації, а будь-які спроби висловити свою думку карались жорстко, аж до розстрілу. У таких умовах думати було страшно. Віра в радянську правду вбиралася з потом стахановців, кров'ю політрука Клочкова, і маренням програми «Час», яку було зобов'язане дивитися все населення величезної країни.

Через 23 роки після розпаду СРСР на пострадянському просторі ситуація мало змінилася. На більшій частині традиції брехні збереглися на колишньому рівні. Російська мова дійсно стала об'єднуючою для багатьох людей, але вона, як в СРСР, використовується виключно для пропаганди. Російське телебачення має рейтинги не тільки в самій Росії, але і в країнах Центральної Азії, частково на Кавказі, Молдові, в Білорусі та Східній Україні. Як і раніше люди оцінюють події в світі по тому, як їм розповідають з екрану російські коментатори, журналісти та «експерти». Вірус брехні вже проник в генетику, він як інфекція з тривалим терміном інкубаційного періоду. Але точніше - як ракова пухлина, роз'їдає свідомість.

Міф про найбільш читаючу націю на ділі виявився реальністю тільки наполовину. Чи не різноманітністю прочитаного і почутого, а кількістю брехні, котра переконує людей у ​​вірі до кремлівської ідеології. Звикла до брехні людина не пручається,їй так зручно. Не потрібно шукати альтернативні джерела і дізнаватися правду. Брехня - солодкиа та приємна. Тим більше, коли вона супроводжується речитативом - «ми - величезна велика країна». Брехня не несе ніякої відповідальності: тебе обдурили, ти обдурив, всі раді і щасливі. Тільки іноземці ніяк не можуть зрозуміти - звідки у радянських людей пристрасть до обману, до вихваляння своєї некомпетентності, нетерпимість до чужої думки і небажання дискутувати. Дискусія передбачає завжди певний обсяг знань, що сприяє аргументації своєї позиції. У самої «читаючої нації», як виявилося, цього обсягу знань не вистачає.

За більш ніж сімдесят років радянської влади і двадцять три роки пострадянської створена лицемірна нація, у якої склалося кілька огидних рис характеру: хамство, чванливість і зарозумілість, відраза до всього незрозумілого, нетерпимість до чужої мови та чужої культури, хвастощі неіснуючими перемогами і досягненнями, бажання вирішувати конфлікти тільки силою, заперечення компромісів, прагнення захопити чуже, оголосивши його «исконно» своїм. Само собою, у цієї нації є мова - мат і жаргон. І територія - «русский мир», хоча мова не про росіян.

«Найбільш читаюча нація» виявилася самою неосвіченою та брехливою. Агресивне невігластво пручається і вбиває. Вбиває і бреше. Бреше і вірить своїй брехні.

Насилу уявляю, що яка-небудь людина, Homo Soveticus, раптом вирішила повірити в те, що, наприклад, від Леніна практично нічого не залишилося - тільки хімічна субстанція. Або, що «велика Росія» спочатку була в межах трьох областей навколо Москви. Та, власне кажучи, і самому слову «Росія» всього трохи більше 300 років. Що слово «російський» не є позначенням нації, а всього лише приналежністю до території, прикметником. Що - знову - радіо придумали не росіяни, паровоз теж, а літак - тим більше. Тому що визначення «найбільш читаюча нація» не має відношення до знань, а тільки до кількості, тиражу надрукованих книг, більшість з яких були творами Леніна, Маркса, Енгельса, Сталіна, Брежнєва та інших числених радянських вождів.

Частина пострадянського простору намагається вирватися з обіймів радянського міфу і стати іншими, тобто, повернутися до своїх національних витоків. Агресивне невігластво пручається і вбиває. Вбиває і бреше. Бреше і вірить своєїй брехні.

Слава нам, пиздець ворогам! ©

¡NE VSEREMOS'!