
У «Вечірній казці діда Панаса» актор Петро Вескляров починає казку так:
В одному лісі жили собі та були собі Їжак із Їжачихою — YouTube відео
Той же актор Вескляров наприкінці передачі часто прощався з глядачами так:
Нехай вам присняться хороші-прехороші, солодкі-пресолодкі сни — YouTube відео
Відомо, що таке подвоєння часто вживається у російській: усі оці жить-поживать, жив-здоров, путь-дорожка, такой-сякой і багато інших. Тому виникає підозра, чи не є таке подвоєння наслідком порівняно недавнього негативного впливу іноземної мови.
Запитання полягає у тому, наскільки питомим є подібне подвоєння саме для української мови?
Чесно кажучи, я навіть ключових слів не можу придумати, щоб поґуґлити наукові джерела.
В відповідь від колеги
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Це асиндетони — безсполучникове поєднання слів (іменників, прикметників, дієслів, займенників, прислівників): думи-бджоли, гори-хвилі, зорі-вівці, мед-вино, жито-пшениця, рута-м’ята, нічка-петрівочка, журба-горе, турки-яничари, Січ-мати, місяць-підкова, ворожка-ніч, криниці-ночі, терни-байраки, горе-біда; чужа-чужанина, піший-піхотинець; шити-білити, плакала-ридала; сякі-такі, сього-того; тяжко-важко, косо-криво
(Зубков, "Українська мова: Універсальний довідник", Х., 2006, с. 139).