Салдат номєр 6713

[bytebuster]

День археолога на розкопках традиційно святкували увечорі. Випито було вже багато, та й сонце зайшло вже давнісінько. Спілкувались, як завжди, про роботу.
– Наші, звичайно, підкинули нам тут свиню...
– Собакосвиню!
– ...Минулого року копали неподалік звідси, так там над могилою написано: "Тут пахаронєни 27 защітніков родіни", а в могилі тих "защітніков" з сотню...
– Ага, а лівих ног на вісім більше, ніж правих, і ще одна собача. Загадка...
– Історії чи анатомії?
– Зоології!
– Га-га-га!
– Та й тут, де ми зара' копаємо, та ж фігня. Отам, бач, де написано "Салдат номєр 6713" – так їх там п'ятеро лежить, ми вчора копали. І піди дізнайся, хто там хто – їх свої ж пограбували, коли ховали. Навіть форму вкрали, голяка прикопали...
– Тю, так а шо ти від них чекав?
– Так отож.

– В мене тост. Давайте вип'ємо за нашу армію, котра майже сотню років тому поклала всіх цих автохтонів у могили, тим самим давши нам, археологам, роботу!
– Богдане...
– Шо?
– Горілка того...
– Шо "того"?
– Ну все.
– Скінчилась?
– Угу.
– Так, хто в нас наймолодший... О! Тарас, а ну швиденько в магазин.
– Та до міста ж десять километрів...
– Оно машину візьмеш, і кабанчиком туди-сюди. Візьмеш дві, ні, три...
– ...Пляшки?
– Ти що, дурень? Літри!
– Ключі де?
– Осьо, лови.
15 серпня 2117 року котилося до логічного завершення. Українські археологи пили за українську армію.
Старенький електромобіль тихенько пішов за горизонт, висвітивши на мить старезний, ще довоєнний дорожній вказівник: "Ярославль – 10 км".

(Юрій Гудименко)