Оповіданнячко про війну

[bytebuster]

Кум рік назад розказував, що почали в Києві бєглі руські опозиціонери пропадати. Бува вийде бувший журналіст комсомолки за кефіром чи там в домі свободной росії чарчину тяпнути - і поминай як звали. І поліція його шука, і есбеу, і Дім Сірка - а нема ніде. Пропав чоловік, одні кредити і носки розпаровані під ліжком лишилися.

А недавно роз'яснили таки ту ситуацію. Переодівся, значить, сержант Петренко у костюм од Юдашкіна, косоворотку під піджак надів і Яндекс-браузер в ноутбуці поставив. І вийшов вечором сала до штєц прикупити. Йде по Юри, калінку з телефона слуха і морду кірпічом держе, мол устав я від вас малоросів немазаних, аж кушать не можу. Аж тут підходе до нього дідок та й пита:

- Руський ви, барін?

- Ну да.

-Скучно вам?

- Так як же не скучно. Провінція ото, сєвєрна корєя, вконтакт запрітили, нічо не міняється і мене ніхто не уважа, а в мене 15 суток арешту і гігабайт селфі із автозаку. Шо ж не так з вашим народом то, отєц?

- А ти до нас приходь - каже дідок. - Вот держи візитку. У нас тут можна всіх повчати за гроші.

Забрав Петренко ту візитку і за тим адресом облаву устроїв. А по адресі тій підвал оказавсь, де всі піймані руські сиділи і один одного повчали. А хто уставав і не міг говорити, того осавул канчуком бив і унітаз мити заставляв. То Петренка за находку цю до майора повисили, а підвал отой міністерству оборони підпорядкували, щоб порядок був.

(Вовчик Сірий)