Лагерь "Дальній"

[bytebuster]

Перепост допису taraskazkar: Лагерь "Дальній"  // А скоро — по всій моцкві. :)

В вагоні побільшало місця і Руслан нарешті зміг присісти, ба! навіть витягнути ноги. Три доби всі їхали стоячи і ледь тримались, мабуть попадали б та нікуди - тіснява була такою щільною що й не впадеш. Так і спали стоячки. Нужника ця скотовозка не мала, та й не хотілося, бо їм давали так мало їжі й води, що ледь вистачало аби не здохнуть. Не дивлячись на це повітря було наповнене сморідом мочі, фекалій, гнійних ран. 
Руся домовився з сусідами почерзі спати лежачи. Взагалі то йому ще й "пощастило". Дали всього п'ятнадцять років, а могли б усі двацять п'ять... Ісламська Федерація була сувора на розправу.

Коли Диров захопив у новорічну ніч владу, Руслан необачно написав коментар в контакті, що то підстроєно і військові навмисне лишили на новорічне чергування муслімів одних у частинах, а самі бухали горілку. 
Добре хоч вистачило розуму не написати ВСЕ що думав. Коментар він видалив і це його врятувало - він не потрапив у перші, розстрільні, партії "коментаторів". Проте через півроку, коли спеціальні бригади хакерів розгрібали кеш, за ним таки прийшли. Він все підписав щойно йому відрізали перший палець і дуже радів своїй проникливості, бо на весь вагон він був чи не найціліший - у багатьох невистачало пальців, вух, носів, а дехто й зовсім втратив найцінніше...

На полустанку, куди їх вивели провітритися він побачив що вагонів майже не лишилося та взнав у вертухаїв що їх везуть у лагерь "Дальній" - жахливе місце в вічній мерзлоті, куди навіть наглядачів посилали лише "по зальоту"... 
Коли дісталися останньої станції на ній їх вже чекали військові "Урали". Бородаті охоронці, нещадно луплячи кийками й нацьковуючи собак швидко погрузили всіх у вантажівки й рушили. Уникнувши кийків він почув що ті поспішають, аби не потрапити у снігову бурю, що мала скоро початися. Руся знайшов собі тепленьке місце подалі від холодних тентованих бортів уралу і задрімав.

Мотори ревіли страшенно і колонна вантажівок неслась сніговою пустелею неначе сам дідько їх переслідував. А може так воно й було... Бо десь запівніч почалася буря. Страшенна. Тент смикало на всі боки, в дірки й щілини постійно задувало сніг, ззовні панувала снігова хуртовина. Русік намагався зігрітися щільніше тулячись до сусідів, ті були не проти, бо й самі почали замерзати. Він вкотре подумки радів своїй удачі й далекоглядності, бо ті хто сидів біля бортів вже геть замерзли, а він ще був тепленький.

Раптом пролунав голосний БАХ! Їх крутануло, машина врізалась у щось і зупинилась. Від удару всіх підкинуло. Руслан скористався цим щоб пролізти у самий центр кузову, як найдалі від холодних боків. Хтось застогнав, на нього шикнули. Всі напружено дослухалися до голосів ззовні, які було ледве чутно через завірюху.
- Піздєц матору. Наєбнулся. Застучал.
- Вах далбайоби. Ждать нє будєм. Пачініть сумєєшь?
- Какоє пачініть! Ти відіш что тварітся?!
- Тагда начуйтє тут. Дабєрьомся прішльом падмогу.
- Ми ж тут замьорзнєм нахуй.
- Нє пізді мнє блять. Ви рюськіє морозостойкіє. Пєрєночуєтє.
Мотори заревіли і швидко стихли в далені. Їх урал лишився стояти посеред снігів, а буря набирала силу... Русік задрімав.

Прокинувся від того що страшенно змерз. Зуби цокотіли. Його трясло. У дірку тента світило сонце. Скільки ж він проспав? Штовхнув сусіда. Той не поворухнувся. Руся ледве виліз з під тіл що його міцно стискали з усіх боків. Став трясти одного. Іншого. Все марно. Огледівся і зрозумів: вони всі замерзли. Крім нього. Обережно виліз з кузова уралу, ледве зумівши змерзлими пальцями висмикати тент аби зробити собі вихід. Зате трошки розм'явся і зігрівся. Якщо це можна так назвати.
Назовні він побачив що всі колеса зняті, а на снігу сліди де їх палили. Бак пробитий - видно сточили всю соляру. Кабіна була порожня. Охорони не було. Він повернувся і позбирав у змерзлих зеків який зміг зняти одяг і весь надів на себе. 

Пішов погано видними слідами назад у сторону станції, а за годину побачив у снігу змерзлого водія. Розживсь бушлатом, ватніком, теплими штаньми та валянками. 
Під вечір натрапив на загін місцевих мисливців. Ті допомогли, обігріли, нагодували, не здали. Щоправда довелося ампутувати великі пальці на ногах, але Руся вже потроху звикав втрачати пальці і навіть не сумував за ними... 

А навесні, він, заробивши трошки грошей, доїхав по документам замерзлого водія, які були в його бушлаті, до Китайського кордону, і здався жовтолицим погранцям прохаючи рятівлі та притулку...