Блогосфера про війну (1/2)
Вівторок, 7 Березень 2017 17:46"Чому Україна звинувачує Кремль лише в расизмі і фінансуванні тероризму, а не у агресивній війні?"
Ці питання звечора генеруються в ЗМІ та соцмережах, і не дивно, адже викликати тотальну недовіру українців до держави - мета Москви.
Над позовом працювала ціла команда високопрофесійних дипломованих юристів, дипломатів, військових експертів тощо.
Висловлювати недовіру до команди обвинувачення, яка представляє Україну - недолуго, брудно, ця паранойя має бути засуджена більшістю українців.
Вже на самому початку цього історичного процесу в Гаазі - синдром #зрада та #всепропало починає поглинати свідомість частини українців, які розповсюджують безпідставні підозри до "національних адвокатів" в Міжнародному суді ООН у Гаазі та до авторів позову України до агресора. Ось така реальність, на яку цілком розраховує Кремль та його пропагандисти в українському та європейському сегментах засобів масової інформації.
…Докази військового вторгнення РФ, якими володіє Україна та проукраїнська міжнародна коаліція, потребують деталізованого юридичного опрацювання, аби Росія не мала жодних шансів уникнути трибуналу.
Тому, на моє переконання, перший позов України проти Кремля щодо порушення Росією двох міжнародних договорів: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, який сьогодні презентувала Lana Zerkal, надає Україні можливість використати доказову базу по цим звинуваченням, аби саме Україна формувала порядок денний у Гаазі і в інших судових процесах проти РФ.
Но с каждым днем становится все очевиднее, что никакой «большой сделки» между Вашингтоном и Москвой – по крайней мере, по украинскому вопросу – не будет. Президент США Дональд Трамп находится под жестким давлением из-за контактов членов своего избирательного штаба с представителями Москвы. В самой администрации остается все меньше чиновников, которые хотели бы пойти России на уступки. Но если не торговать с Донбассом – что же с ним делать?
Вопрос о том, чтобы отдать оккупированные территории Украине, даже не стоит. Такого рода решение стало бы ударом по путинскому авторитету. За последние 25 лет Россия не ушла ни с одной из фактически аннексированных территорий, а в случае с грузинскими автономиями даже расширила контролируемую территорию после войны с Грузией.
Но сомнений быть не должно – если Путин потеряет надежду на взаимопонимание с Трампом, аннексия – фактическая или даже формальная – обязательно состоится.

После начала гибридной войны в Украине многие восточноевропейские государства забеспокоились о возможном повторении подобного сценария в их странах. Недавний путч в Черногории показал — эти опасения вполне реальны. В этом совместном расследовании Bellingcat (в лице Христо Грозева) и The Insider показано, чьими руками Кремль устанавливает свое влияние в Восточной Европе и какую роль в этом играют неонацисты, ГРУ, СВР и православные олигархи с судимостью.
С 1991 года ватники бредут, как евреи по пустыне синайской. Доходят до очередной границы: "А у вас тут шо? Украина? Какая, нахер, Украина?! А СССР хде?! Мойша, уводи нас отсюда! Украина у них! Свидомиты проклятые!
Підписатися на RSS