![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebusterOriginally posted by grzegorz_b at Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо: 13 січня 1991
grzegorz_b at Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо: 13 січня 1991В продовження http://grzegorz-b.livejournal.com/1798615.html
Стаття 72 Конституції СРСР гарантувала союзним республікам (яких, нагадаю, було аж п'ятнадцять) право виходу з СРСР. Про неї охоче згадали в деяких союзних республіках наприкінці 80-х.
В авангарді дезинтеграційних процесів найбільш активними були прибалтійські країни. Литовський Саюдіс, латвійська Атмода та естонська Раварінне намагалися романтичними засобами, які отримали назву "Співоча революція", підняти дух національного спротиву. Цю назву рух отримав тому, що на велелюдних мітингах народ співав народних пісень.
Живий ланцюг людей довжиною 600 км (Таллінн-Рига-Вільнюс) поєднав три балтійські столиці 23 серпня 1989 року («Балтійський шлях» довжиною 600 км, в якому взяли участь майже два мільйони людей). За півроку, 21 січня 1990-го року, аналогічний живий ланцюг поєднає Київ та Львів - Західна Україна, маючи наочний приклад балтійців, також не відставала.
У березні 1990 відбулися вибори до Верховної Ради Литви, за результатами яких перемогли сили, що виступали за державну незалежність Литви - в першу чергу, представники Саюдісу.
СРСР відповів на події в Литві економічною блокадою, розпочатою у квітні 1990 р. На розбурхання ситуації зсередини були кинуті сили місцевих комуністів, які започаткували рух «Єдінство», метою якого проголосили боротьбу з проявами литовського націоналізму. Основний акцент «Єдінство» робило на представників національних меншин — росіян, білорусів та поляків. (Прибалтійські поляки, на диво, виявилися ще тими ватніками - згадати хоча б командира ризького ОМОНу Чеслава Млинника...)
В січні 1991 року «Єдінство» влаштувало акції протесту проти підвищення цін — адже через блокаду Литви уряд Казіміри Прунскене був змушений відпустити ціни на продукти, які стрімко зросли. Під час демонстрацій здійснювалися також спроби штурму Верховної ради Литовської РСР.
Рада Національностей Верховної Ради СРСР висловила велику стурбованість ситуацією у Вільнюсі, заявивши при цьому, що отримує від мешканців Литви телеграми, адресовані керівництву СРСР, у яких литовці закликають навести порядок на території республіки.
8—9 січня 1991 року на територію Литви було введено загін спецпідрозділу «Альфа» КДБ СРСР та 76-та повітряно-десантна дивізія з сусіднього Пскова. Водночас, Михайло Горбачов висловив Голові литовського парламенту Ландсбергісу ультиматум з вимогою відновити Литовську РСР та скасувати законодавчі акти щодо виходу Литви зі складу СРСР. «Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!» - заявив він.
11 січня секретарем ЦК комуністичної партії Литви Юозасом Єрмалавічюсом було створено Комітет національного порятунку Литовської РСР. Водночас, Ландсбергіс закликав мешканців Литви до протесту. Радянські спецпризначенці захопили Будинок друку, телевізійний вузол, радіоцентр, телефонну станцію. В цей же день залізничне сполучення з Вільнюсом було заблоковано.
В ніч з 12 на 13 січня з «Північного містечка» на штурм парламенту та телевізійного центру вирушила радянська бронетехніка. Біля парламенту литовці звели барикади, штурмувати які радянські підрозділи не наважилися. А от біля телецентру відбулись запеклі сутички, в результаті яких загинуло 15 осіб (14 протестувальників та один спецпризначенець), сотні людей були поранені. Озвірілі ОМОНівці били людей саперними лопатками та труїли газом. В результаті телецентр було захоплено, однак, мовлення продовжилося - спочатку з Каунасу, а потім - зі Швеції, завдяки чому про литовські події дізналися в світі. Світові лідери дуже різко відреагували на події, але Горбачов зробив вигляд, ніби нічого не знав про те, що відбувається.
Зараз звучить дивно, але радянська агресія в Литві була засуджена парламентами Росії, України, Білорусі, Казахстану, Московською та Ленінградською міськими радами. В Москві зібрався мітинг на підтримку Литви - за деякими оцінками, в ньому взяли участь понад 500 тисяч осіб.
Варто згадати і ганебну участь в литовських подіях нинішнього одіозного опозиціонера Невзорова, який робив репортажі з самого епіцентру подій. На його думку, у протестувальників стріляли самі литовці (щось таке ми почуємо в лютому 14-го...), а частини тіл людей, роздавлених танками, були привезені з місцевого моргу і не мали стосунку до подій. Згодом Глєбич та його знімальна група візмуть участь у ще одній ганебній провокації, коли в липні на литовсько-білоруському кордоні в їхньому прямому ефірі розстріляли литовську прикордонну заставу Мядинінкай - тоді загинуло семеро литовців, а ще один був важко поранений. Я досі пам'ятаю ті репортажі, просякнуті ненавистю до тих, хто насмілився вийти зі складу СРСР.
За тиждень відбулися сутички в сусідній Латвії, які коштували життя ще п'ятьом поборникам незалежності. Ризький ОМОН (який потім відзначився погромами латвійських та литовських митниць, зокрема - і згаданим нападом на пункт Мядинінкай) став синонімом злочинців, і подалі від гріха був перебазований до Тюмені.
Лідерів литовських комуністів Міколаса Бурокявічюса та Юозаса Єрмалавічюса, які просили Михайла Горбачова ввести до Вільнюса війська СРСР, було засуджено до дванадцяти та восьми років позбавлення волі.
У січні 2016 року (за 25 років після зазначених подій), в рамках справи щодо розслідування подій у Вільнюсі, Генеральною прокуратурою Литви у злочинах проти людяності був звинувачений колишній міністр оборони СРСР Дмитро Язов (незважаючи на свої 93 роки, колишній ГКЧПіст ще й досі живий).
Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.
Dmytro Kaliszewski
Стаття 72 Конституції СРСР гарантувала союзним республікам (яких, нагадаю, було аж п'ятнадцять) право виходу з СРСР. Про неї охоче згадали в деяких союзних республіках наприкінці 80-х.
В авангарді дезинтеграційних процесів найбільш активними були прибалтійські країни. Литовський Саюдіс, латвійська Атмода та естонська Раварінне намагалися романтичними засобами, які отримали назву "Співоча революція", підняти дух національного спротиву. Цю назву рух отримав тому, що на велелюдних мітингах народ співав народних пісень.
Живий ланцюг людей довжиною 600 км (Таллінн-Рига-Вільнюс) поєднав три балтійські столиці 23 серпня 1989 року («Балтійський шлях» довжиною 600 км, в якому взяли участь майже два мільйони людей). За півроку, 21 січня 1990-го року, аналогічний живий ланцюг поєднає Київ та Львів - Західна Україна, маючи наочний приклад балтійців, також не відставала.
У березні 1990 відбулися вибори до Верховної Ради Литви, за результатами яких перемогли сили, що виступали за державну незалежність Литви - в першу чергу, представники Саюдісу.
СРСР відповів на події в Литві економічною блокадою, розпочатою у квітні 1990 р. На розбурхання ситуації зсередини були кинуті сили місцевих комуністів, які започаткували рух «Єдінство», метою якого проголосили боротьбу з проявами литовського націоналізму. Основний акцент «Єдінство» робило на представників національних меншин — росіян, білорусів та поляків. (Прибалтійські поляки, на диво, виявилися ще тими ватніками - згадати хоча б командира ризького ОМОНу Чеслава Млинника...)
В січні 1991 року «Єдінство» влаштувало акції протесту проти підвищення цін — адже через блокаду Литви уряд Казіміри Прунскене був змушений відпустити ціни на продукти, які стрімко зросли. Під час демонстрацій здійснювалися також спроби штурму Верховної ради Литовської РСР.
Рада Національностей Верховної Ради СРСР висловила велику стурбованість ситуацією у Вільнюсі, заявивши при цьому, що отримує від мешканців Литви телеграми, адресовані керівництву СРСР, у яких литовці закликають навести порядок на території республіки.
8—9 січня 1991 року на територію Литви було введено загін спецпідрозділу «Альфа» КДБ СРСР та 76-та повітряно-десантна дивізія з сусіднього Пскова. Водночас, Михайло Горбачов висловив Голові литовського парламенту Ландсбергісу ультиматум з вимогою відновити Литовську РСР та скасувати законодавчі акти щодо виходу Литви зі складу СРСР. «Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!» - заявив він.
11 січня секретарем ЦК комуністичної партії Литви Юозасом Єрмалавічюсом було створено Комітет національного порятунку Литовської РСР. Водночас, Ландсбергіс закликав мешканців Литви до протесту. Радянські спецпризначенці захопили Будинок друку, телевізійний вузол, радіоцентр, телефонну станцію. В цей же день залізничне сполучення з Вільнюсом було заблоковано.
В ніч з 12 на 13 січня з «Північного містечка» на штурм парламенту та телевізійного центру вирушила радянська бронетехніка. Біля парламенту литовці звели барикади, штурмувати які радянські підрозділи не наважилися. А от біля телецентру відбулись запеклі сутички, в результаті яких загинуло 15 осіб (14 протестувальників та один спецпризначенець), сотні людей були поранені. Озвірілі ОМОНівці били людей саперними лопатками та труїли газом. В результаті телецентр було захоплено, однак, мовлення продовжилося - спочатку з Каунасу, а потім - зі Швеції, завдяки чому про литовські події дізналися в світі. Світові лідери дуже різко відреагували на події, але Горбачов зробив вигляд, ніби нічого не знав про те, що відбувається.
Зараз звучить дивно, але радянська агресія в Литві була засуджена парламентами Росії, України, Білорусі, Казахстану, Московською та Ленінградською міськими радами. В Москві зібрався мітинг на підтримку Литви - за деякими оцінками, в ньому взяли участь понад 500 тисяч осіб.
Варто згадати і ганебну участь в литовських подіях нинішнього одіозного опозиціонера Невзорова, який робив репортажі з самого епіцентру подій. На його думку, у протестувальників стріляли самі литовці (щось таке ми почуємо в лютому 14-го...), а частини тіл людей, роздавлених танками, були привезені з місцевого моргу і не мали стосунку до подій. Згодом Глєбич та його знімальна група візмуть участь у ще одній ганебній провокації, коли в липні на литовсько-білоруському кордоні в їхньому прямому ефірі розстріляли литовську прикордонну заставу Мядинінкай - тоді загинуло семеро литовців, а ще один був важко поранений. Я досі пам'ятаю ті репортажі, просякнуті ненавистю до тих, хто насмілився вийти зі складу СРСР.
За тиждень відбулися сутички в сусідній Латвії, які коштували життя ще п'ятьом поборникам незалежності. Ризький ОМОН (який потім відзначився погромами латвійських та литовських митниць, зокрема - і згаданим нападом на пункт Мядинінкай) став синонімом злочинців, і подалі від гріха був перебазований до Тюмені.
Лідерів литовських комуністів Міколаса Бурокявічюса та Юозаса Єрмалавічюса, які просили Михайла Горбачова ввести до Вільнюса війська СРСР, було засуджено до дванадцяти та восьми років позбавлення волі.
У січні 2016 року (за 25 років після зазначених подій), в рамках справи щодо розслідування подій у Вільнюсі, Генеральною прокуратурою Литви у злочинах проти людяності був звинувачений колишній міністр оборони СРСР Дмитро Язов (незважаючи на свої 93 роки, колишній ГКЧПіст ще й досі живий).
Пам'ятаємо. Вивчаємо. Застерігаємо.
Dmytro Kaliszewski
Підписатися на RSS
...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 16:14 (UTC)...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 16:56 (UTC)Щас поумнел, ага.
Но проститутка остаётся таковою навсегда.
А горбатый как был сволочью, так и теперь - что уж говорить.
Edit Delete
...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 19:44 (UTC)Невзоров такой честный-пречестный, не скрывает своих прошлых похождений.
А вопрос: поскольку его пропагандистская деятельность нанесла существенный вред той же Литве, и он это даже осознае́т, то почему я нигде не слышал, чтоб он это пытался как-то скомпенсировать?
...
Дата: Неділя, 15 Січень 2017 19:06 (UTC)...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 17:44 (UTC)...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 19:45 (UTC)...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 20:33 (UTC)Тут (в Литве) отношение к местным полякам - весьма интересный культурный феномен, который корнями произростает в события "Вильня Наш(а)", когда в 30-х годах Вильнюс был оккупирован поляками. А в остальном все те же приколы - улицы давайте называть по-польски, ущемляют польский язык итд.
Вообщем поляки тут сошлись-спелись с классическими "руско-ватниками" на фоне совместного "горя" - "потери родины ссср", итд итп. "Дружим вместе против кого-то".
Несколько пренебрежительное отношение к полякам отражено в многих современных литовских фильмах, польские изделия считаются "синонимом" китайских, много всяких анекдотов, например:
1) В роддоме стоят 3 новоиспеченных отца: поляк, литовец и негр. Выходит доктор, говорит, поздравляю, все удачно стали отцами, но вот незадача, мы перепутали детей. Литовец забегает в палату, хватает негретёнка со словами "ну уж нет, польского ребенка я точно не буду растить!"
2) Литовец интересуется у сына, какая девочка в школе ему больше всего нравится: "Йонас, может тебе нравится Марите?, - нет, она скучная, ну может Сигита, - нет, она дерется, ну может, не знаю, ну может Лаура - нет, Лаура тоже не то". А ктоже тогда? - Ярослав! Вот черт, он же поляк!
...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 20:41 (UTC)Сподіваюся, народи Європи скоро переростуть свої старі розборки. Власне кажучи, вже давно пережили б, якби не зовнішня загроза.
Добре, що загроза — реально, остання.
...
Дата: Субота, 14 Січень 2017 21:03 (UTC)але маю надію, що з місцевими поляками вони (литовці) зрештою помиряться.
...
Дата: Неділя, 15 Січень 2017 13:20 (UTC)...
Дата: Понеділок, 16 Січень 2017 10:55 (UTC)...
Дата: Понеділок, 16 Січень 2017 11:09 (UTC)Конкретно цей монолог називався "Урок демократії". Текст і записи є в мережі.
...
Дата: Понеділок, 16 Січень 2017 15:07 (UTC)...
Дата: Понеділок, 16 Січень 2017 15:15 (UTC)