Ультиматум

[bytebuster]

- Гей-гоп, Малий! - Карлсон виписав іще одну запаморочливу мертву петлю і елегантно приземлився на підвіконня. - Ну що, будемо бешкетувати?

- Будемо, Карлсоне? - радісно кивнув Малий. - А в що сьогодні граємось?

- В незалежність, в неї зараз всі навзаводи бавляться - недбало кинув Карлсон. І тицьнувши в бік кухні по змовницькому прошепотів - Пахне здобиччю.

- Панна Цап кликала снідати - згадав Малий. - Йдемо, друже.

- Ото дурна дитина. - Скрушно зітхнув Карлсон. - Тобі може й вистачить трьох сирітських булочок, а я важко хворий чоловік і не можу себе обмежувати. Заберемо все. Сідай і пиши ульмитатум.

- Ультиматум - зітхнув начитаний Малий і видобувши з кишені огризок хімічного олівця заходився писати.

... Панна Цап готувала Яблучний Пиріг. В ту відповідальну мить коли шедевр було вміщено до духовки за спиною хтось боязко кашлянув.

- Булочки на столі - приязно сказала домоправителька і за якусь мить простягла Малому дві склянки ще паруючого молока. - Йдіть вже снідати. Де той бридкий товстий хлопчисько, хай не ховається. Я вже не гніваюся за простирадло.

- Карлсон - всоте вже спробував пояснити Малий - не хлопчисько, а чоловік в повному розквіті сил. Вродливий, розумний і до міри затовстий. А я не хочу снідати, у мене той... Ультиматум... Про незалежність.

Усмішка злетіла з обличчя домоправительки і випурхнула з вікна у вранішній туман. Панна Цап важко зітхнула, а далі повелася геть дивно - встала на коліна, і, припавши всім своїм огрядним тілом до підлоги і видобула з під шафи довгу чорну валізу. А далі сіла на стільчик спиною до вікна і розчіхнула замок. В млявих перших променях блідого стокгольмського сонця холодно блиснув метал.

- Читай, Малий - сумно попросила домоправителька.

- Ми, Сванте Свантесон, також відомий як Малий, народ дитячої кімнати вимагаємо необмеженого суверенітету над нашою кімнатою, заборони брату Боссе та сестрі Бетан навідувати її від 21 вечора до 8 ранку, необмеженої гуманітарної допомоги у вигляді булочок та кнедликів, зовнішнього контролю за дотриманям незрушності наших кордонів обраними нами спостерігачами - школярами Крістером та Гуніллою... - зазвичай бадьорий голос Малого тремтів і ламався у неясному передчутті чогось поганого.

Вікно майже нечутно прочинилося і до кухні зазирнув усміхнений Карлсон.

Слух ветерана битви при Суоммусалмі не підвів домоправительку.

За якусь мить відставний лейтенант фінської армії фрекен Гільдур Бок вихопила з валізи свою похідну гвинтівку і не цілячись, впівоберта, всадила 5 патронів в найкращого в світі Карлсона.

Дзенькнуло скло, почувся дзюркіт крові. Ще якусь мить усміхнений Карлсон стояв на вікні, затискаючи пухкими руками страшну рану на грудях, а потім гойднувся назад і з криком "Бляяяяяядь" гупнув донизу на вулицю.

- А так вдавав порядного хлопчика - скрушно прошепотіла домоправителька. - Булочки крав, простирадла псував, в душ підглядати намагався. І на тобі - ватнік.

- Чому ватнік? - крізь сльози спитав Малий. - бо матюкався, так?

- Ні, хлопчику - домоправителька лагідно гладила Малого по похнюпленій голові. - Просто вони завжди оголошують незалежність, коли хочуть щось вкрасти...

(Вовк Панібрат)