![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebuster
Originally posted by saracinua at Высказывания иностранцев про Украину и украинцев (до XVIII века)
saracinua at Высказывания иностранцев про Украину и украинцев (до XVIII века)Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".
5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: "Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру".
Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: "Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію"
1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..." (60, 41).
1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: "Московський
князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... ".
1549 р. С.Герберштайн дипломат: "Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились"
16 ст. S.Starowolski, історик: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян".
Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".
5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: "Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру".
Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: "Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію"
1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..." (60, 41).
1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: "Московський
князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... ".
1549 р. С.Герберштайн дипломат: "Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились"
16 ст. S.Starowolski, історик: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян".
16 ст. О.Pirling: "Запорожці – лицарі степу, герої в бою, забороло Європи на азійському кордоні".
1594 р. Еріх Лясота, посол імператора Рудольфа ІІ до Запорожської Січі: "Запоріжські старшини були люди високоосвітчені, поводились, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими лицарями".
F.Bodenstedt, німецький перекладач українських народних пісень: "Нехай запашні українські пісні, моів жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись любили і боролись... У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почуття в піснях, що їх співає козак на чужині. Яка ніжність вкупі з чоловічою силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг створити та співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури"... "Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов'ян, а й у світі"... Важливу роль в українців всюди грає жінка, з її м'яким, ніжним почуттям, бо в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом" (60, 215-216).
V.Frantzos, перекладач українських пісень: "... Українська народна пісня перевершує пісні інших народів своїм поетичним, етичним багатством і глибиною почуття. На українському культурно-багатющому ґрунті виростає й українська література... така багата, така самобутня, самостійна література, якою московська ніколи не була і не є досі... ".
Німецькі композитори Бах, Вебер, Шуберт, Ліст, Моцарт, Бетховен використовували мелодії українських пісень у своїх творах.
A.Briikner, знавець польскої поезії "ставив українську пісню вище за польську, бо в українських піснях немає нещирості, штучності, що їх досить часто чути в польских піснях".
L.Niederle, чеський науковець: "Український фольклор, а надто пісні вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду".
М.Якубець, польский літературознавець писав: "Українські народні пісні правили за зразки деяким польским поетам XVIII ст.".
М.Грабовскі, польский критик: "Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу".
А.Міцкевич: "Україна є невичерпним джерелом ліричної поезії, і українські пісні поширюються по всій Cлов'янщині".
1574 р. Ян Красінський, польський історик написав книжку "Польща", надруковану в Італії, в якій відзначив: "Хто опанує українську мову, той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов'янських мов, бо українській мові властиві найтиповіші риси слов'янської лінгвістики".
1584. Гамберіні: "Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості".
1591 р. Д.Флетчер, англійський посол в Московії: "Черкасці (українці) живуть на південно-західному кордоні Литви, вони дуже гарні собою і шляхетні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є християнської віри".
1599 р. Б.Папроцький, польський письменник, у своїй книжці про лицарське виховання в Україні писав: "Багато чесних, але бідних молодих людей з Русі, Поділля і Польщі їздять туди, щоб навчитися лицарського діла, бо там можна досконало вишколитись у військовій справі і єдності".
"Не думайте, що я підлещуюсь до них, просто, я правдиво оцінив їх славні діла, які заслуговують вічної пам'яті нащадків. Як відважні леви, захищають вони християнство... Тому-то послухайте моєї ради-думки: негоже розумній людині домагатися чужого. Не претендуйте на землі й багатства України" (60, 61)."
1650 р. Гійом де Боплан, французький мандрівник та картограф: "Україна простягається від кордону з Московією до кордону Трансільванії і поділена на кілька провінцій. Українці є розумні, щирі, щедрі і надзвичайно купаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя"... "Козаки смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності часто повстають проти своїх гнобителів-поляків. В україні не минає семи-восьми літ без повстання... Сотня українських козаків у таборі, огороженому возами, не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар".
"У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла, потрібні для громадського життя... Козаки – великі митці у виготовленні селітри та гарматного пороху. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед, винота ін." (60, 66).
1651 р. Альберто Віміні, посол Венеціанської республіки у своїй "Реляції" писав про Українську Козацьку Республіку: "Запорожці – люди прості, але мають бистрий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра... Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській"... "По містах існують керівники, які чинять суд у цивільних справах і накладають легкі карні побори, тому що рішення важливих справ належить гетьманові".
У протилежність до московитів, кожний козак ходить до Церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші і охайніші від московитів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив".
"Я не повірив би..., коли б не переконався на власні очі і не побачив на місці таких величезних і багатих на зерно снопів, яких не матимеш в інших краях при найкращому врожаю... вражає також велике багатство молочних продуктів, м'яса, риби та ін."
"Козаки – великі митці до дерев'яних будов і з'єднують балки зовсім без цвяхів" (60, 79-80).
1653 р. Бісаччіоні Майоліні, італійський історик, юрист, вчений, вивчав життя і побут українських козаків: "Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена".
1653. Шевальє, секретар посольства Франції до Польщі, написав "Розвідку про козаків": "Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі...".
1654-1656. Патріарх Макарій подорожував до Московії через Україну: "В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів".
1654-1656. Мандрівник П.Алеппський, писар Антіохійського патріарха Макарія ІІІ: "Дорога через Україну йшла здебільшого серед численних садків, що їм немає ліку, і ланів всякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає, широке та довге". "О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ...І яка ж благословенна земля ця козача!...Яка ж там глибока релігійність – ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану... Дякую тобі, Боже, що ми знову в країні козаків.
"Життя в Україні, вільніше, як у Московії, де життя людей зв'язане, і навіть чужинці, потрапивши туди, почуваються, як у в'язниці".
"В цьому козацькому краю прекрасні будівлі і не лише в великих містах, а й у містечках, козаки дбають про бідних та сиріт, тому багато побудовано для них приміщень, де знедолених добре доглядають... Хто туди заходить, то дає їм милостиню. Все, що ми бачили в козацькому краї, радувало наші серця".
"По всій Козацькій землі ми зауважили прекрасну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію... В Києві серед козацьких малярів є багато майстрів-малярів, винахідливих, що мають великий талант змальовувати людей такими як вони є". "В Умані населення одягнене в дуже гарне вбрання". "Доньки заможних киян носять на головах кружальця, щось, наче перстень із гарного оксамиту, оздоблені золотом, прикрашені перлами та самоцвітами, щось ніби корона. Доньки бідних роблять собі вінки з різних квіток" (60, 82-92).
1657. Г.Велінґ, посол Швеції до Б.Хмельницького: "Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признала їм право до своєї стародавньої України...Б.хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його Б.Хмельницького, згоди...Тому цар через свого посла виправдовувався перед Б.Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче".
1661. А.Мейєрберг, посол австрійського цісаря в Москві: "Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність".
1663. П'єр Шевальє, французький дипломат і учений: "Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів".
1668. К.Я.Гільдебрандт, секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: "Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней" (60, 94).
1670-1672. У.Вердум, італійський учений, подорожував по Польщі й Україні: "Найбільше ласкавих слів і приємних тостів зустрічається в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мова, не така тверда у вимові, як польська"... "На селі чоловіки і жінки зимою і літом носять чоботи, зимою носять кожухи, а влітку – тільки сорочки"... "Щодо оздоби голови, то вона визначається великою творчістю. Оздоблюють її влітку квітами та зеленими вінцями. Міщани, до того ж, носять ще й черевики, хоч в убранні існує мала різниця між міським і сільським населенням (60, 113).
1684. Патрик Ґордон, шотландець на московській військовій службі (1679-1685). 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: "Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим" (60, 116).
1685. А.Тайлер видав в Едінбурзі книгу, де писав: "Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма" (60, 117).
1689. М.Вавель, французький вчений та мандрівник: "Мова, якою розмовляють на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...".
1698р. Божо (псевдонім), французький розвідник, перебував на території Польщі та України: "Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок...Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають красою".
5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: "Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру".
Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: "Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію"
1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..." (60, 41).
1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: "Московський
князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... ".
1549 р. С.Герберштайн дипломат: "Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились"
16 ст. S.Starowolski, історик: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян".
Петро І: "Малороссийский народ и зело умен и лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свечи российского просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства, но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то у него вырастут драконовы зубы".
5 ст. Прокопій Кесарійський, візантійський історик: "Ці племена (територія сучасної України) – дуже волелюбні і ніколи не давалися запрягти себе в ярмо. Вони великий нарід, витривалий, пристойний, до чужинців-гостей ставились приїзно і не дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили всіінші народи,а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити в них як вільні люди. Їхні жінки є чесні аж понад міру".
Л.Готьє, французський єпископ, приїздив до Києва сватати Ганну Ярославну за Генріха І свідчив: "Київська держава була могутнішою, щасливішою і культурнішою за Францію"
1474 р. Амвросій Контаріні, посол Венеційської Республіки: "Київ переповнений хлібом і всякого роду м'ясом. Мешканці звичайно проводять час з ранку до третьої години за справами, а потім ідуть до шинків, де залишаються до самої ночі..." (60, 41).
1524 р. Альберт Кампензе, у листі до папи Климента VІІ пише: "Московський
князь Іван..., а також його наступник князь Василь...не раз намагалися оволодіти більшою частиною Литви (українські землі в той час входили до Великого Князівства Литовського. – Авт.), себто земель, що лежать поміж Борисфеном (Дніпром)... та Танаїсом (Азовом) і які становили колись державу Росів. Київ – столиця цієї держави, при річці Борисфені є одним із найгарніших міст, незважаючи на те, що був пограбований і спустошений до краю жорстокістю і несамовитістю татар, які ще й тепер, сусідуючи з Литвою, роблять часті напади на землі росів... ".
1549 р. С.Герберштайн дипломат: "Пишність і справжня велич Києва підтверджується навіть руїнами, що залишились"
16 ст. S.Starowolski, історик: "Запорожці мають закони й дисципліну давніх римлян".
16 ст. О.Pirling: "Запорожці – лицарі степу, герої в бою, забороло Європи на азійському кордоні".
1594 р. Еріх Лясота, посол імператора Рудольфа ІІ до Запорожської Січі: "Запоріжські старшини були люди високоосвітчені, поводились, як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейської дипломатичної етики, взагалі, були дуже культурними європейськими лицарями".
F.Bodenstedt, німецький перекладач українських народних пісень: "Нехай запашні українські пісні, моів жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись любили і боролись... У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почуття в піснях, що їх співає козак на чужині. Яка ніжність вкупі з чоловічою силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг створити та співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти... Створити такі всебічно досконалі народні пісні міг лише народ надзвичайно високої культури"... "Українська пісенна поезія є найвища не тільки серед слов'ян, а й у світі"... Важливу роль в українців всюди грає жінка, з її м'яким, ніжним почуттям, бо в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом" (60, 215-216).
V.Frantzos, перекладач українських пісень: "... Українська народна пісня перевершує пісні інших народів своїм поетичним, етичним багатством і глибиною почуття. На українському культурно-багатющому ґрунті виростає й українська література... така багата, така самобутня, самостійна література, якою московська ніколи не була і не є досі... ".
Німецькі композитори Бах, Вебер, Шуберт, Ліст, Моцарт, Бетховен використовували мелодії українських пісень у своїх творах.
A.Briikner, знавець польскої поезії "ставив українську пісню вище за польську, бо в українських піснях немає нещирості, штучності, що їх досить часто чути в польских піснях".
L.Niederle, чеський науковець: "Український фольклор, а надто пісні вражають своєю моральною чистотою, високим ідеалізмом, глибиною думки, духовною красою, що створити їх міг лише народ дуже високої, старої культури, глибокого християнського світогляду".
М.Якубець, польский літературознавець писав: "Українські народні пісні правили за зразки деяким польским поетам XVIII ст.".
М.Грабовскі, польский критик: "Українська пісня – це одне з найбагатших джерел поезії всього світу".
А.Міцкевич: "Україна є невичерпним джерелом ліричної поезії, і українські пісні поширюються по всій Cлов'янщині".
1574 р. Ян Красінський, польський історик написав книжку "Польща", надруковану в Італії, в якій відзначив: "Хто опанує українську мову, той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов'янських мов, бо українській мові властиві найтиповіші риси слов'янської лінгвістики".
1584. Гамберіні: "Серед українських реєстрових козаків є всякого роду: поляки, німці, французи, іспанці, італійці, і всі вони належать до оборонців волі та справедливості".
1591 р. Д.Флетчер, англійський посол в Московії: "Черкасці (українці) живуть на південно-західному кордоні Литви, вони дуже гарні собою і шляхетні в поведінці... деякі з них підвладні польським королям і є християнської віри".
1599 р. Б.Папроцький, польський письменник, у своїй книжці про лицарське виховання в Україні писав: "Багато чесних, але бідних молодих людей з Русі, Поділля і Польщі їздять туди, щоб навчитися лицарського діла, бо там можна досконало вишколитись у військовій справі і єдності".
"Не думайте, що я підлещуюсь до них, просто, я правдиво оцінив їх славні діла, які заслуговують вічної пам'яті нащадків. Як відважні леви, захищають вони християнство... Тому-то послухайте моєї ради-думки: негоже розумній людині домагатися чужого. Не претендуйте на землі й багатства України" (60, 61)."
1650 р. Гійом де Боплан, французький мандрівник та картограф: "Україна простягається від кордону з Московією до кордону Трансільванії і поділена на кілька провінцій. Українці є розумні, щирі, щедрі і надзвичайно купаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя"... "Козаки смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності часто повстають проти своїх гнобителів-поляків. В україні не минає семи-восьми літ без повстання... Сотня українських козаків у таборі, огороженому возами, не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар".
"У країні Запорізькій ви знайдете людей, що знають усі ремесла, потрібні для громадського життя... Козаки – великі митці у виготовленні селітри та гарматного пороху. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед, винота ін." (60, 66).
1651 р. Альберто Віміні, посол Венеціанської республіки у своїй "Реляції" писав про Українську Козацьку Республіку: "Запорожці – люди прості, але мають бистрий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра... Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській"... "По містах існують керівники, які чинять суд у цивільних справах і накладають легкі карні побори, тому що рішення важливих справ належить гетьманові".
У протилежність до московитів, кожний козак ходить до Церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші і охайніші від московитів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив".
"Я не повірив би..., коли б не переконався на власні очі і не побачив на місці таких величезних і багатих на зерно снопів, яких не матимеш в інших краях при найкращому врожаю... вражає також велике багатство молочних продуктів, м'яса, риби та ін."
"Козаки – великі митці до дерев'яних будов і з'єднують балки зовсім без цвяхів" (60, 79-80).
1653 р. Бісаччіоні Майоліні, італійський історик, юрист, вчений, вивчав життя і побут українських козаків: "Це найшляхетніші лицарі і вмілі хлібороби, які уміють також вправно володіти зброєю, вони відчайдушні у боротьбі, їх воля до перемоги нестримна, аж до самопожертви... при цьому тяга до освіти серед цих простих людей дуже розвинена".
1653. Шевальє, секретар посольства Франції до Польщі, написав "Розвідку про козаків": "Мешканці України, яких сьогодні всі називають козаками і які з гордістю носять це імя, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало дбають про накопичення різного майна, дуже волелюбні і не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі...".
1654-1656. Патріарх Макарій подорожував до Московії через Україну: "В Україні багато високоосвічених людей, по всій козацькій землі ми спостерігали прекрасну рису, що нас надто радувала: всі вони, за малими винятками, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати і знають порядок богослужіння та церковний спів".
1654-1656. Мандрівник П.Алеппський, писар Антіохійського патріарха Макарія ІІІ: "Дорога через Україну йшла здебільшого серед численних садків, що їм немає ліку, і ланів всякого збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає, широке та довге". "О, яка це благословенна країна! Що за благословенний народ...І яка ж благословенна земля ця козача!...Яка ж там глибока релігійність – ця прикмета шляхетної душі і чистого серця! Щасливі наші очі, що бачили це, наші вуха, що чули виявлену нам тими людьми щиру радість і пошану... Дякую тобі, Боже, що ми знову в країні козаків.
"Життя в Україні, вільніше, як у Московії, де життя людей зв'язане, і навіть чужинці, потрапивши туди, почуваються, як у в'язниці".
"В цьому козацькому краю прекрасні будівлі і не лише в великих містах, а й у містечках, козаки дбають про бідних та сиріт, тому багато побудовано для них приміщень, де знедолених добре доглядають... Хто туди заходить, то дає їм милостиню. Все, що ми бачили в козацькому краї, радувало наші серця".
"По всій Козацькій землі ми зауважили прекрасну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони неуками тинялися по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку і філософію... В Києві серед козацьких малярів є багато майстрів-малярів, винахідливих, що мають великий талант змальовувати людей такими як вони є". "В Умані населення одягнене в дуже гарне вбрання". "Доньки заможних киян носять на головах кружальця, щось, наче перстень із гарного оксамиту, оздоблені золотом, прикрашені перлами та самоцвітами, щось ніби корона. Доньки бідних роблять собі вінки з різних квіток" (60, 82-92).
1657. Г.Велінґ, посол Швеції до Б.Хмельницького: "Козаки домагаються, щоб Ваша Величність признала їм право до своєї стародавньої України...Б.хмельницький був безмірно обурений тим, що московський цар підписав замирення з Польщею без його Б.Хмельницького, згоди...Тому цар через свого посла виправдовувався перед Б.Хмельницьким за польське замирення і обіцяв те замирення відкликати, якщо гетьман його не хоче".
1661. А.Мейєрберг, посол австрійського цісаря в Москві: "Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, ... але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну, ... в боях вони сміливі, непохитні... і війною проти Польщі повернули собі незалежність".
1663. П'єр Шевальє, французький дипломат і учений: "Українська мова дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів".
1668. К.Я.Гільдебрандт, секретар шведського посольства, у своєму звіті писав: "Подорож через міста і села України була приємною, нас всюди приймали чемно, усім забезпечували, люди тут вихованні і живуть в достатках. Мешканці кожної місцевості приносили нам кури, яйця, білий хліб... сіно для коней" (60, 94).
1670-1672. У.Вердум, італійський учений, подорожував по Польщі й Україні: "Найбільше ласкавих слів і приємних тостів зустрічається в Україні, особливо у жінок, причиною цього є українська мова, не така тверда у вимові, як польська"... "На селі чоловіки і жінки зимою і літом носять чоботи, зимою носять кожухи, а влітку – тільки сорочки"... "Щодо оздоби голови, то вона визначається великою творчістю. Оздоблюють її влітку квітами та зеленими вінцями. Міщани, до того ж, носять ще й черевики, хоч в убранні існує мала різниця між міським і сільським населенням (60, 113).
1684. Патрик Ґордон, шотландець на московській військовій службі (1679-1685). 9 липня 1684 був у Батурині в гостях у гетьмана Самойловича. Писав у своєму щоденнику: "Прибули солдати (москалі) з Орла. Їх послали без копійки грошей, але з наказом обсадити обидва береги Дніпра, щоб перешкоджати переходові людей до запорізького війська і підвозові туди всяких припасів та не дозволяти запорожцям торгувати на Дніпрі рибою або чим-небудь іншим" (60, 116).
1685. А.Тайлер видав в Едінбурзі книгу, де писав: "Україна – це край, населений вільнолюбною нацією козаків... Козаки України дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма" (60, 117).
1689. М.Вавель, французький вчений та мандрівник: "Мова, якою розмовляють на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св.Єремії та інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре... Усі державні справи вирішуються в сенаті...".
1698р. Божо (псевдонім), французький розвідник, перебував на території Польщі та України: "Кажуть, що українська мова найделікатнішою і наймилішою виявляється в устах жінок...Вона відмінна від польської, хоч належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають красою".
- Передруковано до: http://bytebuster463.livejournal.com/2013613.html
Підписатися на RSS