Вода, вогонь і мідні труби української революції

[bytebuster]

Історія повторюється. І це не тому, що так схотілося якомусь багатому дядечкові або тітоньці. Це тому, що історичні закони — це як закони гравітації. Можна не бачити їх, можна забороняти їх, але не можна зробити так, щоб ці закони припинили дію.

Український Майдан не є винятком. Так, ми кажемо про винятковий героїзм, виняткову самоорганізацію, виняткову витримку, але наслідки, до яких привів цей героїзм, ця самоорганізація і витримка є нормальними і правильними, бо саме такими є наслідки тих історичних законів, якщо «на вхід» їм подати волю, честь і відвагу.

Але це ще не кінець. У казкового дракона, якому Іван-Царевич сміливо відрубував голови, з'являлися нові голови. Саме тут час згадати закон про воду, вогонь і мідні труби.

Українська революція поступово, одне за одним, проходить три найважливіших іспити.

Вода. В 2004 ми мали сільського бухгалтера, якого хвиля патріотизму підняла на недосяжні для його рівня висоти. Але внутрішньо він не змінився, залишаючись там самим провінціялом. Потрапивши до високих кіл влади, він став поводити себе в точності, як Свирид Петрович Голохвастов, герой п'єси Старицького і одноіменного кінофильму. Людина, яка була порівняно чесною і, безсумнівно, мала деякий житейський досвід, виявилася суцільно безсилою серед «городскіх» акул політики, а його житейський досвід аж ніяк не був народною мудрісью і тому привів до «розборок» із «любими друзями», які із соратників швидко стали ворогами між собою.

Вогонь. Формально, в 2010, але, насправді, ще раніше, ми отримали новий іспит. Простий хлопець із неблагополучної сім'ї, який за своє життя зробив карколомну кар'єру із самих низів до вищих щаблів влади. Для частини українців він був уособленням слова «НАШ». Згадайте: «який вже є, але наш», «батя сваїх нє брасаєт», і все таке інше. Усього через декілька років «батя» влаштовує усім криваву баню, але українці витримали і цей іспит вогнем.

Тепер настає час іспиту мідними трубами. Воно найважче. Вже зі сцени Майдану політики, не соромлячись, кричать «ми перемогли». Ви, шановні, у залі Ради лише зареєстрували скинення режиму, і лише тоді, коли міліція із-під Ради терміново втекла, а у дворі Ради з'явилося купа озброєних спецназівців, якими ніхто із українських силових міністрів не командував, отже, вони не були українськими. Можна сказати, що ви теж були на крок від розстрілу Парламенту, як вже бувало в деяких деспотіях. Вам за це вдячні: ви теж проявили силу волі. Але перемогли не ви, а ті хлопці й дівчатка з Майданів, які з дерев'яними щитами йшли під кулі професійних снайперів.

Тепер про Йулю. Ми всі це все вже бачили.
Це при ній із наших фірм вибивали податки на три місяці вперед.
Це вона (особисто) домовлялася про «ширку» з прямою метою перехоплення влади у помаранчового Уряду.
Це вона підписувала сеператні угоди про газ. Про газові угоди треба написати детальніше. Вони були одночасно кроком вперед і назад. Вперед — бо уперше в українській історії це був (майже) відкритий документ, за яким ти і я можемо піти в Інтернет, подивитися формулу і самостійно порахувати ціну. Все було піднято з-під столу, ніяких секретних додатків.
Надаз — бо ціна вийшла жахлива. Але не факт, що старі угоди, де ціна формально була копієчною, загалом не виходило більше. Ніхто таких підрахунків вести не може, бо все під грифом секретно.
Йулю, звичайно, треба було випустити. Саме тому, що її вину не доведено. І це було однією із вимог Майдану. Так, має бути ще один суд. І якщо цей суд постановить, що таки винна, має піти знов сидіти, з урахуванням відсидженого терміну. Але зараз треба було випускати.
Найголовніше. Майдан стояв, у тому числі, за те, щоб Юлю відпустили. Але Майдан не стояв за те, щоб Юля і Вітя помінялися місцями. Майдан більше не хоче міняти місцями одного політика родом із минулого на іншого, родом із того ж минулого. Давайте не повторювати своїх помилок.

Упродовж декількох років ми чули, що Йуля тяжко хворіє, що вона потребує термінового лікування, про страшні болі і про те, як їй конче необїідно лягати в іноземні лікарні і багато років відновлювати здоров'я. Тепер ми чуємо, що вона хоче претендувати на те, щоб стати Президентом/Прем'єром. Одне з двох — неправда. Нехай їде і лікується. Майдан виборов для неї таку можливість.

Здрастуйте, Юліє Володимирівно. І — до побачення. Виздоровлюйте. Не сідайте на шию тим, хто Вас витягнув із в'язниці. Негарно це.