Оповідання про війну — На варті неба

[bytebuster]

НА ВАРТІ НЕБА
"Присвячується всім загиблим українським воїнам..."

У кімнаті панувала темрява. Вона була настільки щільною, що здавалася зробленою з густого тіста. Дівчинка лежала у ліжку й боялася заплющити очі, навіть моргнути було страшно. Вона марно намагалася розгледіти хоч краплину світла. Темрява, наче злодій, захопила кімнату.
Раптом дівчинка не витримала й покликала маму. Їй було соромно, що вона така велика і боїться засинати без світла. Кожного разу вона боролося зі своїми страхами, які все-таки перемагали. Ось у коридорі почулися кроки. Двері тихенько рипнули й до кімнати зайшла мама. Вона присіла на край ліжка й лагідно провела рукою по волоссю доньки:
– Що трапилося, моя маленька? Знову страхи?
– Так, – ледь чутно вимовила дівчинка. – Мені страшно самій у темряві.
– Та чого ж ти сама?.. – жінка сумно усміхнулася й обійняла доньку. – А як же я? Дивись... – підійшовши до вікна, відсунула штори вбік.
Кімната вмить наповнилася м’яким сріблястим світлом. Зоряне небо було напрочуд яскравим, і дівчинка могла розгледіти дивні небесні візерунки. Срібні вогники раз у раз спалахували, роблячи небо ще яскравішим.
– Так краще? – спитала жінка.
– Так, – усміхнулась дівчинка.
– От і добре... Ці зірки незвичайні й оберігатимуть твій сон.
– Чому вони незвичайні? – спантеличено запитала дівчинка.
– Це душі полеглих воїнів... – прошепотіла жінка, дивлячись в очі дитині. – Там, на небі, вони стають зірками і звідти оберігають наш спокій. То їхня довічна варта. Тому не бійся, спи спокійно. Вони на варті й захистять тебе.
– Добре, – заплющивши очі, сказала дівчинка.
Коли жінка виходила з кімнати, дитина подивилася з надією і спитала:
– Мамо, а наш тато теж там? Серед зірок?
– Так...

(© Роман Неділько)