bytebuster: (Marvin)
[personal profile] bytebuster
Originally posted by [personal profile] forko at ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ
Originally posted by [personal profile] bilozerska at ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ
IMG_1646
Малюнки на дверях моєї кімнати (зсередини)

Дитиною я була занадто вимоглива до себе. Якщо, наприклад, малювати - то шедевр. Або хоча б "особистий рекорд", який можна буде довго-довго зберігати, милуватися й пишатися ним. Інакше нема й сенсу братися за олівця чи пензлика. Процес як такий мене ніколи не цікавив - лише результат, причому з прицілом на майбутнє.

А оскільки дитина росте й розвивається - те, що здавалося їй шедевром вчора, сьогодні вже виглядає як щось таке наївне й безпорадне, за що нині трохи соромно. А якщо додати до цього факт, що дитиною я малювала анітрохи не краще за більшість однолітків - усе це разом спричинилося до того, що словосполучення "дитячі малюнки" ніколи не викликало у мене якихось позитивних почуттів. Ніколи - до цієї війни - я з власної волі не стала б переглядати дитячі малюнки, ще й замиловуватись ними, як деякі.

А потім почалася війна. І діти зі всієї України почали писати солдатам листи і слати малюнки, а солдати - прикрашати цими малюнками свої казарми. Нема, мабуть, нині в Україні підрозділу, де в солдатів не було б цих листів і малюнків.

Без сумніву, хтось підказав малечі, що треба намалювати малюнок чи написати листа солдату, в якому була б подяка і побажання повернутись живим. Хтось дорослий це організував. Але бачили б ви, відчували б ви, яка енергетика, яка душа і щирість у кожному малюнку! Яка несхожість одного на інший. Це при тому, що бачила я їх - мабуть, уже тисячі.

Бачили б ви, головне - бачили б ті, хто знають мене багато років - як я тепер дивлюся на ці дитячі малюнки. Як я відбирала їх собі - не просто щоб бути "не гірше за інших" - у всіх в кімнаті висять дитячі малюнки, то хай і в мене висітимуть - а ті, до яких лежить душа, які ніби самі звертаються до мене.

Так, в кімнатах у більшості з нас є дитячі малюнки. Ними обклеєні всі стіни, всі холи і коридори. Вони пачками лежать на столах у чергових при вході в казарму, і бійці розбирають їх собі. На свята їх вручають під час шикувань.

IMG_1597
Коридор у нашій казармі

Бійці читають УСІ листи від дітей. Якось так сталося, що це для нас реально важливо.
І не лише від дітей. За дітьми "підтягнулися" дорослі. Відродився епістолярний жанр - замість коротких СМСок, листів по електронці і чатів у скайпі - рукописні листи. Ці листи від незнайомих людей, написані не завжди розбірливо - прочитуються повністю. Якщо пише людина старшого віку, в кінці часто буває підпис: "Твоя мама Наталя (Людмила, Тамара, Катерина)". І всюди, завжди, і в дорослих, і в дитячих посланнях - той самий головний месідж-побажання-заклинання-молитва: "Повернися живим!".

...Перші малюнки, влітку, з'являлися у нас майже випадково. Призначалися вони для передачі у частини ЗСУ разом з гуманітаркою, і волонтери - перші ластівки час від часу завозили їх нам в ДУК, резонно вважаючи, що дітям нема різниці, зареєстроване чи ні наше військове з'єднання.

Втім, і зараз усі листи адресовані просто "солдатам" і "нашим захисникам" - бо дітям і зараз по барабану усі наші розподіли на відомства - вони знають лише, що десь там хороші люди ризикують життям задля того, щоб захистити їх.

"Повертайтесь живими!" - пишуть усіма мовами, які розуміють в Україні.

Або просто "ДЯКУЮ!", як написала маленька американська україночка Маргарита (останній малюнок на моїх дверях). Є прикмета, що всі солдати, яким вона подарувала малюнки, повертаються додому живими.

З часом услід за малюнками з'явилися невеличкі вироби, виготовлені дітьми власноруч: ляльки-мотанки, хрестики і браслети з бісера, чашки з нанесеними на них патріотичними зображеннями.

IMG_2716
Ляльки і янгелики. У пакунки з такими подарунками, крім листів, діти часто вкладають солодощі

Іноді подарунки навіть бувають адресні - призначені конкретним бійцям, про яких діти дізнаються від батьків, а ті - з Інтернету. У мене теж вже є кілька таких.

IMG_1599

IMG_1667

Янгелик, намальований і присланий дитиною спеціально для мене

Деякі діти залишають на листах і малюнках свої телефони. Я дзвонила 13-річній харків'янці, авторці малюнку з дівчиною (крайній праворуч у другому ряду), розповіла їй, що її малюнок висить у мене на дверях. Бідна дівчинка, схоже, була трохи в шоці - чекала, мабуть, що подзвонить хлопець :)

Іноді у нас є змога поспілкуватися з дітьми вживу - під час зустрічей у школах в прифронтовому регіоні. Наші бійці регулярно їздять на такі зустрічі. Мені теж пропонували, але я трохи злякалась і не поїхала. Дивилася потім відео - а в дітей очі блищать. У маленьких - коли дивляться на наших хлопців і дарують їм свої малюнки, у старшокласників - коли наші вчать їх збирати-розбирати зброю.

Ці діти вже ніколи не нестимуть пургу про "братні народи". І нікому ні шматка України не віддадуть.
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
No Subject Icon Selected
More info about formatting

If you are unable to use this captcha for any reason, please contact us by email at support@dreamwidth.org

Сторінку створено П'ятниця, 1 Серпень 2025 09:30

Травень 2025

П В С Ч П С Н
   1 234
567891011
12131415161718
192021222324 25
262728293031 
Створено з Dreamwidth Studios

За стиль дякувати