Вихід (1/2)
П'ятниця, 31 Жовтень 2014 22:42![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
bytebuster
Хороший переклад статті Юрія Нестеренка «Исход». Частина 1/2.
Росія - це зло. Росія - це зло в його чистому, бездомішковому вигляді.
Така теза викликає інтуїтивне неприйняття навіть у людей, що вкрай негативно ставляться до російської влади. Тому що в більшості цих людей популярне гасло "Я люблю свою країну і ненавиджу державу". Влада, у свою чергу, у своїй пропаганді ототожнює ці поняття, нав'язуючи глибоко зневажуваному їй народу нехитру тезу "хто проти нас - той проти Росії!"
На жаль. Доводиться визнати, що ця теза, яка на перший погляд здається однією із самих грубих і брудних підмін у загальному потоці брехні, що ллється зверху, - насправді відповідає дійсності. Вони дійсно і є Росія. Точніше - одна з нерозривних її складових. Друга - той самий народ, а якщо називати речі своїми іменами - рабсько-холуйська біомаса, що підтримує, живильно й справно породжує їх от уже вісім сторіч. Держава, яку ми ненавидимо - і ненавидимо абсолютно справедливо - не прилетіла з Марса і не виповзла з пекла. Вона породжена - і протягом всієї своєї історії постійно відтворюється в різних, але незмінно потворних формах - цією країною й цим народом. І більше звинувачувати просту нема кого.
Звичайно можна винити окупантів і інородців. Можна говорити - і я сам це робив, тому що це відповідає дійсності - що Росія як держава (не плутати з існуючою до того Руссю - конфедерацією фактично незалежних князівств, по мірках того часу цілком передових і європейських) породжена, з одного боку, Ордою азіатських завойовників, а з іншого боку - московськими князями-зрадниками (втім, не тільки московськими - згадаймо того ж Олександра Невського), колабораціоністами на службі Орди, що спершу використовували її для знищення конкурентів у боротьбі за владу, а потім успадкованими й перенесеними в об'єднану кров'ю й підлістю країну всі найгірші риси ординської традиції (втім, кращих рис там просто не було). Але так само можна говорити про те, що більшість серійних убивць і ґвалтівників у дитинстві самі були жертвами насильства: це пояснює їх поведінку, але аж ніяк не виправдовує. Справді, яка б страшна катастрофа не трапилася давним-давно, з тих пір пройшло цілком достатньо часу, щоб виправити її наслідки і розвитися в гідну особистість або країну, відповідно. Але на жаль - Росія за всі ці сторіччя не тільки нічого не виправила, але лише погіршила ситуацію, лише розвила, зміцнила й звела в предмет гордості всі найогидніші тенденції й пороки. Історики нарахували не менш вісімнадцяти спроб модернізації й лібералізації в російській історії - всі вони зазнали краху. Чи це не наочний доказ, що Росія не просто не здатна до ліберальної модернізації, а, найголовніше, категорично її не бажає?
До речі, про інородців. Вони адже приходили в Росію не тільки зі Сходу, але і із Заходу. Результат був той же самий. Що зробила освічена німецька принцеса Софія Анхальт-Цербстська (відмітимо - з невеликого й небагатого князівства, де не було звідки взятися імперським традиціям), опинившись на російському престолі? Зміцнила абсолютизм, проводила політику унітаризму й насильницької русифікації, нав'язала українцям кріпосне право й взагалі підсилила кріпосницький гніт, довівши країну до селянського бунту, ввела смугу осілості, улаштувала криваву провокацію з метою приєднання Грузії (якій був обіцяний військовий захист від персів і збереження більшості елементів суверенітету - і всі ці обіцянки були самим віроломним чином порушені), звільнила дворян від обов'язку служити, відправила у в'язницю (спасибі, не на плаху) Новикова і Радищева, розвела небачених розмірів корупцію й закінчила своє царювання з порожньою скарбницею і непрацездатним державним апаратом... І це, на думку багатьох - "золотий вік", одне із кращих царювань у російській історії!
До речі, обидві династії російських царів - Рюриковичі й Романови - несли в собі західноєвропейську кров, тільки в перших її частка з покоління в покоління скорочувалася, а в других - збільшувалася; ні перше, ні друге нічим добрим не скінчилося. "Чисто російський" період - сто років після Смути, до того, як Романови набули манеру брати собі дружин у Німеччині - теж не характеризувався нічим прекрасним, крім тотального застою, відсталості й мракобісся.
І справа не в конкретних пороках тих або інших історичних особистостей. Зрештою, навіть один із найогидних монстрів у світовій історії - Іоанн Грозний - починав, як реформатор... Справа в тому, що Росія - це безнадійне болото, у якому грузнуть будь-які, найясніші й прогресивні починання. Це країна, народ якої - за найрідшим виключенням - відчуває щиру ненависть і відразу до свободи, причому, всупереч тезі Маркса, у першу чергу - до своєї власної, а вже тільки потім і як наслідок - до чужої. Народ, який глибоко нехтує почуття власної гідності, інтелект ("ішь, розумний вишукався!"), взагалі особистість як таку, що ненавидить усякого, хто вибивається із середнєстадного рівня (причому успіх, досягнутий талантом і працею, викликає куди більш злісну заздрість, ніж просте везіння типу виграшу в лотерею), що вважає пороком саме бажання жити незалежно й у достатку - а чеснотами, відповідно, тупу стадність і покірність ("тобі чого, більше всіх треба?!"), готовність жити в лайні і бруді (що служить предметом особливої перекрученої гордості!) і, не розмірковуючи, жертвувати собою в ім'я малої череди - громади й великої череди - Імперії (що ніколи й нічого доброго цьому народу не зробила, а лише століття від століття розбухала на його крові). Народ, що зовсім щиро обожнює тиранів (як власних, так і чужих), причому чим вони більш жорстокі й криваві, тим більшої заслуговують симпатії! (Показово, до речі, уже сама назва "Іван Грозний". На західні мови вона просто не перекладається! Там цього історичного персонажа називають "Іван Жахливий", що, погодьтеся, має зовсім інший - і куди більше адекватний - зміст. Російське ж "грізний" виражає зовсім не жах перед кровожером, а повагу й навіть замилування його жорстокістю!) Народ навіть не просто рабів, тому що рабам все-таки властиво хоч іноді мріяти про волю, але саме холуїв, що мріють лише про гарного хазяїна - причому під "гарним" розуміється зовсім не доброта, а саме навпаки - здатність вселяти страх як сусідам, так і своїм (" наш-то крутий! у нього не забалуєш!"), причому ця гордість власною поротою задницею і битою мордою (яка ще країна вимірює свої військові заслуги розмірами понесених нею втрат?!) сполучається з повсякчасною готовністю цього хазяїна обдурити й обікрасти по мілкому. Це навіть не "поневольте нас, але нагодуєте" по Достоєвському; це - "поневольте нас, а заодно й всіх навколишніх, щоб їм неповадно було! а ми заради такої справи й поголодувати готові!"
При цьому так, цей народ здатний і виражати невдоволення владою - але знов-таки в холуйській манері лакея, нишком лаючи пана, по п'яні навіть здатного пустити йому "червоного півня", але палець об палець не вдарить, щоб реально поліпшити своє становище. Правитель може бути який завгодно поганий - і в Росії майже завжди так і буває - але невже особисто правитель не дає тобі поправити твою похилу багато років огорожу і забрукувати брудну калюжу перед твоїм порогом?! Втім, навіть якщо хто й примайструє новенькі дошки, однаково вкраде сусід. Украде не для того, щоб зробити ремонт самому (швидше за все, у нього вони так і згниють на задньому дворі), а із принципу. А не зможе потягти, так розламає. А то ішь, пільмень! Красу вирішив навести! Рідний бруд йому вже й не подобається! У якого ще народу на цілій планеті настільки розвинена потреба побачивши щось гарне й чисте - неодмінно загидити, обплювати, розламати, обписати паскудними написами? Потреба, до речі кажучи, що цвіте пишним цвітом не тільки в якихось глухих селах, що загинаються від повального алкоголізму, але й у російському інтернеті, серед столичних "інтелектуалів", яким не жаль витрачати години й дні на "троллінг", "кащенізм" і т.п. розваги, що мають єдину мету - напаскудити.
"Так, так, - чую я єхидний голос критиків, - знаємо-знаємо, у всьому винуватий народ! Російським лібералам, таким розумним-розумним і європейськи освіченим, страшно не пощастило з відсталим і рабським населенням. Ну зрозуміло, поганому танцюристу завжди заважає публіка..."
Іронізуючі подібним чином зовсім не знають історії. Російські ліберали самі протягом сторіч покладали на народ - і продовжують покладати й понині - найясніші (і, на жаль, зовсім не обґрунтовані) надії. Мовляв, так, звичайно, відсталий, п'яний і темний, але не його вина. Це все влада, що свідомо тримає його в пітьмі й злиднях і обовванює своєю пропагандою з амвонів церков і екранів телевізорів. А народ у глибині душі чистий і добрий, його треба тільки терпляче просвіщати, і тоді років через сто... можливо, уже навіть через п'ятдесят...
Отож. Вистачить уже цих інтелігентських шмарклів (що лягають, до речі, усе в ту ж парадигму безглуздої самопожертви заради великого стада) і біганини з миючими засобами навколо чорного кобеля. Цей кобель зжере вас і не подавиться, як зжер всіх ваших попередників, а біліше все рівно не стане. Вісім сторіч кривавого свинства й тупої підлості, вісімнадцять провалених спроб модернізації - мало? Пора вже визнати очевидну істину: ця країна й цей народ БЕЗНАДІЙНІ.
Зрозуміло, я ні в найменшій мірі не виправдовую владу й не намагаюся зняти з неї відповідальність. Російська влада взагалі ублюдочна, а вже нинішня досягла таких меж самої безпардонної мерзенності, що на її тлі навіть партапаратчики брежнєвського застою здаються людьми, не позбавленими хоч якоїсь совісті й принципів. Але влада - це лише вершина айсбергу або, якщо завгодно, голова гідри. Сколіть вершину - на її місце спливе лід знизу. А тулуб гідри, зусиллями героя "звільнений" від голови, не стане дякувати за звільнення, а відразу виростить нову голову, що ще гірше попередньої.
Когось, звичайно, весь попередній досвід не переконує. Вони навіть здатні сформулювати розумну фразу "неповна індукція не доказ". Якщо не вийшло вісімнадцять разів - це ще не значить, що не може вийти в дев'ятнадцятий. "Зруйнуйте останкінську вежу, проведіть чесні вибори - і..."
На жаль. Саме зараз діагноз, він же вирок, став остаточним і безнадійним. Тому що остання спроба якісно відрізнялася від всіх попередніх. Жодна з минулих модернізацій зверху, не говорячи вже про бунти знизу, народу свободи не давала. Деякі послаблення, не більше того. В 1990-ті ж реальна свобода була. Не було багато чого іншого, але воля - була. І розквіт недержавних ЗМІ, і свобода мітингів, і досить чесні вибори (безумовно - далеко не ідеальні, але в порівнянні з...), і реальна багатопартійність - словом, все, про що зараз мріє опозиція, у народу ВЖЕ БУЛО. А головне - був широкий доступ до інформації. Так, на жаль, не до всієї, багато архівів КДБ, Міноборони і т.п. так і залишилися закритими, суд над комунізмом, аналогічний суду над нацизмом, так і не був проведений (і головна провина єльцинського режиму - саме в цьому, а не в "чубайсівській приватизації") - але проте, інформації про злочини комуністичного режиму було цілком достатньо, не знати про це не міг уже навіть ледачий. Знову ж, падіння залізної завіси, можливість вільно їздити за кордон і дивитися там на все своїми очима. І от - цей самий народ, маючи все це, САМ, ДОБРОВІЛЬНО спустивши всі свої свободи в путінський унітаз, забезпечує злісним кремлівським карликам рейтинг за 70% ( що злітає ще вище при кожній імперській відрижці - особливо показова була в цьому змісті варварська агресія проти Грузії, а зараз України), слухняно голосує за ВПОПЕРОС (Всеросійську політичну партію "Єдина Росія"; так, звичайно, масштабні фальсифікації - але все-таки цифри накручуються не в рази і тим більше не на порядки), щосили ностальгує за СРСР ("принади" якого більшість із цих людей повинні пам'ятати особисто!), уважає слово "демократ" лайливим, люто ненавидить США, Європу, НАТО й усіх, хто їм симпатизує (особливо – колишні колонії, що вирвалися з пазурів "Великого брата») і практично обирає Сталіна, який знищив більше росіян, ніж всі зовнішні вороги за всю історію (так, так - і гігантські втрати в Другій світовий теж у першу чергу на його совісті) - "обличчям Росії". Останнє, до речі, було б цілком адекватним - яка країна, таке й обличчя. Втім, "святий благовєрний" ординський прихвостень Олександр Невський, що різав вуха й носи своїм "незгодним" - теж символ цілком гідний.
І, до речі кажучи, навіть зараз, в епоху путінської диктатури, контроль влади над умами (якщо слово "ум" тут взагалі можна застосовувати) далеко не абсолютний. Доступ до інтернету має не менш третини росіян (а "великий китайський файрволл", що блокує доступ до "небажаного" сайтам, усе ще залишається для кремлівської банди недосяжною мрією). І як вони цей доступ використовують? Заповнюють політизовані форуми своєю ненавистю до Заходу, Грузії, Україні, "демшизи", ну й "жидам", само собою (у якусь категорію попадають усі, хто їм не подобається, включаючи, наприклад, Новодворську, що походить зі старовинного дворянського роду), ностальгує за Совком і славослів'ями Сталіну. Західні радіостанції ніхто не глушить - але хто їх слухає? Адже по них віщають "вороги, які завжди проти Росії" (ясна справа - увесь світ іде не в ногу, одна тільки Росія з Венесуелою й атолом Науру - у ногу). Їздити за рубіж усе ще можна скільки завгодно - але що робить середньостатистичний росіянин за кордоном, навіть якщо живе там не кілька днів, а місяцями й роками? Дивиться по кабельному - спеціально платячи за це із власної кишені! - програму "Час" і захоплюється Путіним; альтернативні джерела інформації його просто не цікавлять; про те, щоб піддати пропаганду критичному аналізу й виявити в ній - навіть під час відсутності інших відомостей - волаючі протиріччя на кожному кроці, мова вже тим більше не йде. Здатність до логічного мислення в цього народу відсутня як клас: росіянин (так, у першу чергу саме росіянин, а вже потім - середньостатистичний "росіянин") щиро вірить одночасно в те, що Росія справедливо захищала конституційний порядок у Чечні, і що Грузія підло напала на Осетію (при цьому він навіть не завжди відрізняє Південну Осетію від Північної, і це не гіпербола - я зіштовхувався з такими особисто); у те, що "чорні" з Кавказу - це виплодки зла, і в те, що їх у жодному разі не можна відпускати зі складу країни, а краще - ще й приєднати нових; у комунізм, придуманий євреєм Марксом і інтернаціоналізм, що проголошує, одним з головних принципів, і в те, що "все зло від жидів"; у те, що ніяких репресій (а також учинених червоноармійцями масових зґвалтувань і грабежів) не було, і в те, що "так їм і треба"; у те, що фашисти, що захопили Польщу й Прибалтику - окупанти, і в те, що "ми", що зробили те ж саме - визволителі; у те, що добра й миролюбна Росія ніколи ні на кого не нападала (і при цьому, "винятково захищаючись", розширила свою територію більше, ніж яка-небудь інша країна на планеті), і в те, що її ненавидить і боїться (і повинен боятися) увесь світ; у те, що кожний чиновник окремо - сволота, злодюга й хабарник, але що держава в цілому - це святе, і її треба захищати ціною власного життя...
І цей народ, по-вашому, не безнадійний?!
Повторю ще раз - уже той факт, що величезна кількість людей, що називають себе російськими патріотами, симпатизує радянському режиму, що заподіяв росіянам більше зла, ніж всі вороги за всю історію, а антикомуністів іменує "русофобами" - причому це вже не можна пояснити невіданням - є навіть не просто діагноз, а патологоанатомічний висновок. Тіло цього народу ще смикається - становлячи небезпеку для навколишніх - але його мозок мертвий.
Тут, звичайно, звучать заперечення - "але ж не всі такі! Навіть якщо рейтинг Путіна дійсно 70%, то адже інші 30% проти!"
Так, не всі. Є інші, розумні й адекватні росіяни. Але їх не 30 і не 20 відсотків, їх - лічені одиниці. Тому що не підтримувати нинішню кремлядь саме по собі ще не означає бути пристойним і осудним; це необхідна, але далеко, далеко не достатня умова. По-перше, величезна кількість "не підтримуючих" не в змозі підтримувати взагалі нікого - навіть себе на своїх ногах. Політика для них - занадто складні матерії, а інтереси не простираються далі чергової пляшки горілки. По-друге, навіть якщо глянути на ідейну опозицію - з кого вона складається? По більшій мірі або із усе тих же совків-сталіністів, або із дрімучих імперців чорносотенного толку. Ті й інші, при всьому їхньому теоретичному антагонізмі, схожі один на одного, як відбиття в дзеркалі, де ліве й праве міняється місцями. Для тих і інших вищою - і притому зовсім безглуздою, не обґрунтованою ніякими розумними міркуваннями, а просто постулатною - цінністю є імперія (як би вона не називалася), держава гігантського розміру (чим більше, тим краще) і гігантської сили (що нічому іншому, крім подальшого збільшення все тих же розмірів і сили й залякування як іншого світу, так і власного населення, не служить). Ця імперія існує зовсім не для того, щоб забезпечити народу сите й вільне життя - навпаки, саме прагнення до такого життя нехтується й таврується, як бездуховність і зрадництво, особистість зводиться до стану гвинтика, для якого вищим щастям (і боргом) є принести себе в жертву все тому ж імперському монстрові (знов-таки неважливо, називається це колективізмом або общинністю й соборністю). На чолі імперії стоїть сакралізований вождь, що має право на будь-яке свавілля стосовно своїх підданих (не говорячи вже про інші народи) заради "величі держави" - і, як уже було сказано, чим він більш твердий і кривавий, тим більше поваги викликає... Люди в імперії цінуються настільки низько, що навіть її горезвісне розширення мислиться в категоріях території, а не населення; угробити мільйон-другий людей, щоб придбати - або не відпустити - черговий клаптик землі, нехай навіть дикої й мало придатної для життя - це діяння гідне великого правителя, а от вождь, що поступає навпаки, що відмовляється від територіальних домагань заради запобігання війни й заощадження життів, миттю втрачає свою сакральність і стає "зрадником національних інтересів". Звідси зоологічна ненависть обох таборів до Горбачова й, особливо, Єльцина; Путін, на їхню думку, звичайно, краще, але все-таки недостатньо кровожерливий, недостатньо активно відновлює Радянський Союз або дає занадто багато волі "чуркам". Насправді єдність між обома категоріями імперців настільки велика, що на цьому тлі всі їх, здавалося б, принципові розбіжності відступають на другий план, а то й зовсім сходять на ні, і в результаті "совпатріоти" впадають в антисемітський раж (що, втім, вони робили й у часи СРСР) і освідчуються в любові до православ'я (до речі, дивна релігія; не було за всю історію таких тиранів і катів, хоч власних, хоч іноземних - від монголів до комуністів і нацистів - з якими РПЦ не знаходила б спільну мову), а "нацпатріоти", у свою чергу, демонструють настільки ж теплі почуття стосовно Сталіна. Термін " червоно-коричневі", що з'явився на початку 1990-х, зараз нітрохи не менш (скоріше навіть більше) актуальний.
Заперечать, що і в інших країнах є свої шовіністи й любителі ностальгувати по "імперській величі" (якщо в минулому цих країн таке було) - але це ж не привід ставити на них хрест... Але, по-перше, такої публіки там, як правило, менше, і вона менш радикальна, а по-друге й головне - у тих імперіях минулого й свої позитивні моменти. Можна сперечатися про те, ким у більшій мері були європейські колонізатори - цивілізаторами відсталих народів або розкрадачами їхніх багатств, але, у всякому разі, корінні народи європейських держав одержали від свого імперського статусу чимало благ. Навіть нацистський Рейх, що приніс стільки зла іншим, для свого власного народу зробив чимало хорошого (поки всі успіхи в економічній і соціальній сферах не були перекреслені війною).
Російська ж імперія - не тільки в її радянському, але й у її царському варіанті - завжди несла російському народу тільки зло. Вона завжди була кричущо безглуздим підприємством, чию перманентну збитковість вона протягом всієї історії змушена була оплачувати людськими життями. З'явився навіть термін "імперія навпаки", де положення метрополії гірше колоній... Втім, колонії теж не особливо процвітали. Мало хто про це знає, але збройний опір російським загарбникам (і зовсім не анекдотичний) робили навіть чукчі...
Взагалі, головне лихо навіть не в тому, що Росія протягом всієї своєї історії була - і залишається - імперією зла, а в тому, що це імперія саме безглуздого, ірраціонального зла (і, власне, саме тому це зло й досягало таких масштабів; ніякі раціональні цілі не вимагають таких гігантських жертв). Інтуїція знову повстає проти цієї тези - мовляв, такі "царства тьми" бувають тільки у фентезі, але не в реальному світі. На жаль, на жаль - не тільки у фентезі! (Хоча, до речі, тяга до містики в найбільш завзятих апологетів Російської імперії типу Дугіна показова.) Та ж горезвісна пристрасть до територіального розширення мала цілком конкретний зміст для Орди, що складалася з кочівників (потреба в нових пасовищах) - але для осілого народу, тим більше такого, як росіяни (тобто, що аж ніяк не задихається від недоліку території), це справжнє божевілля. Замість того, щоб освоювати й облаштовувати "велику й рясну" територію Русі - кинувши невирішеними домашні проблеми, напружуючи всі сили, ломитися чорт знає куди, платячи кров'ю й убогістю за захоплення все нових земель, часто марних, малопридатних для життя й потребуючих колосальних зусиль для їхнього утримання... З такою ж тупою самогубною безглуздістю розростається ракова пухлина. І, зрозуміло, "ні на кого не нападаюча" Росія насправді розповзлася до настільки гігантських розмірів майже винятково шляхом агресії, приєднуючи території (ну крім "братніх" України й Білорусі, де ще задовго до радянських часів був учинений справжній геноцид) або прямим насильницьким захопленням, або ж повзучим, коли спершу за "добровільне входження" обіцяли збереження численних автономних прав, а потім ці обіцянки нахабно порушувалися, в один або кілька етапів.
Дивно, з якою послідовністю Росія завжди виступала на стороні зла - тиранії, мракобісся, насильства, відсталості. Задушливий морок Московського царства, моторошний навіть по середньовічних мірках; імператорська Росія - "жандарм Європи", оплот феодальної реакції й кріпосного рабства; кривавий радянський Молох, що рвався до світового панування (і давший метастази по всій планеті, включаючи мільярдний Китай, як і раніше залишається загрозою для вільного світу); нинішня злісна Рашка, завзято захищаюча всіх світових виродків від Північної Кореї й Венесуели до Хамаса й Хезболли й настільки ж завзято, аж до організації замахів і прямої військової агресії, що бореться проти будь-яких демократичних тенденцій у колишніх радянських республіках...
О так, звичайно - в історії інших країн теж було чимало дурного, Європі можна пригадати інквізицію, релігійні війни, терор Кромвеля й Робесп’єра, Америці - рабство негрів (але все-таки негрів, а не своїх співвітчизників!) - але з усіма цими мерзенностями сусідило Відродження, університети, бурхливе інтелектуальне життя навіть у найінквізиторські часи (порівняєте рівень дискусій між теологами й філософами середньовічної Європи з матірною лайкою між протопопом Авакумом і його опонентами!), парламенти, вільні міста й республіки, особисту гідність й права, з якими змушений був рахуватися сам король, і притому не тільки для дворян, Освіта, нарешті, становлення всіх базових принципів і механізмів вільного, демократичного суспільства... А що доброго зробила Росія? Не окремі діячі культури й науки (що часто, до речі, погано кінчали в цій країні), а Росія в цілому, як держава, країна, суспільство? Вона опиралася всьому позитивному до останнього, а якщо й змушена була під тиском часу переймати (з великим запізненням) якісь європейські досягнення, то робила це в такому куцому й знівеченому вигляді, що мало не обертала їх у свою протилежність. Досить згадати хоча б найвідомішого з російських "європейських модернізаторів" - патологічного садиста й п'яницю Петра I, що був військовим злочинцем навіть по мірках свого, не самого гуманного, часу, що практикував тактику випаленої землі й продавав захоплених у полон християн (включаючи цивільне населення) у рабство на мусульманський Схід. Перейняті в Європі зовнішні форми і інструменти він використовував лише для зміцнення тиранії. "Наш споконвічний кийок стародавній шпіцрутеном німецьким замінив." При цьому, протягом всієї своєї історії паразитуючи на Європі (нагадаю, що навіть для будівництва московського Кремля і православних соборів "Золотого кільця" довелося запрошувати італійських архітекторів - про Петербург вже і не говорю, а воювали московські царі за допомогою європейських найманців - "полків іноземного ладу"), росіяни вважають гарним тоном Європу нехтувати, заявляючи зі чванливою гордістю (!) "що росіянинові здорово - німцеві смерть". От уже, дійсно, фентезі: так говорити про себе - "що нам добре - іншим погано, і ми цим пишаємося" - могли б тільки якісь мордорські орки... (Взагалі, хоч Толкін і відхрещувався від паралелей з реальним світом, не раз уже миготіла в опозиційному інтернеті аналогія, "Росія - Мордор" напрочуд точна: як орки були зроблені силами зла із захоплених ельфів, так і з колись гордих і вільних жителів доординської Русі під тягарем спершу ординської, а потім "рідної" тиранії вийшли моторошні росіяни.)
Юрій Нестеренко,
листопад-грудень 2010, Нью-Йорк, США
(джерело)
Росія - це зло. Росія - це зло в його чистому, бездомішковому вигляді.
Така теза викликає інтуїтивне неприйняття навіть у людей, що вкрай негативно ставляться до російської влади. Тому що в більшості цих людей популярне гасло "Я люблю свою країну і ненавиджу державу". Влада, у свою чергу, у своїй пропаганді ототожнює ці поняття, нав'язуючи глибоко зневажуваному їй народу нехитру тезу "хто проти нас - той проти Росії!"
На жаль. Доводиться визнати, що ця теза, яка на перший погляд здається однією із самих грубих і брудних підмін у загальному потоці брехні, що ллється зверху, - насправді відповідає дійсності. Вони дійсно і є Росія. Точніше - одна з нерозривних її складових. Друга - той самий народ, а якщо називати речі своїми іменами - рабсько-холуйська біомаса, що підтримує, живильно й справно породжує їх от уже вісім сторіч. Держава, яку ми ненавидимо - і ненавидимо абсолютно справедливо - не прилетіла з Марса і не виповзла з пекла. Вона породжена - і протягом всієї своєї історії постійно відтворюється в різних, але незмінно потворних формах - цією країною й цим народом. І більше звинувачувати просту нема кого.
Звичайно можна винити окупантів і інородців. Можна говорити - і я сам це робив, тому що це відповідає дійсності - що Росія як держава (не плутати з існуючою до того Руссю - конфедерацією фактично незалежних князівств, по мірках того часу цілком передових і європейських) породжена, з одного боку, Ордою азіатських завойовників, а з іншого боку - московськими князями-зрадниками (втім, не тільки московськими - згадаймо того ж Олександра Невського), колабораціоністами на службі Орди, що спершу використовували її для знищення конкурентів у боротьбі за владу, а потім успадкованими й перенесеними в об'єднану кров'ю й підлістю країну всі найгірші риси ординської традиції (втім, кращих рис там просто не було). Але так само можна говорити про те, що більшість серійних убивць і ґвалтівників у дитинстві самі були жертвами насильства: це пояснює їх поведінку, але аж ніяк не виправдовує. Справді, яка б страшна катастрофа не трапилася давним-давно, з тих пір пройшло цілком достатньо часу, щоб виправити її наслідки і розвитися в гідну особистість або країну, відповідно. Але на жаль - Росія за всі ці сторіччя не тільки нічого не виправила, але лише погіршила ситуацію, лише розвила, зміцнила й звела в предмет гордості всі найогидніші тенденції й пороки. Історики нарахували не менш вісімнадцяти спроб модернізації й лібералізації в російській історії - всі вони зазнали краху. Чи це не наочний доказ, що Росія не просто не здатна до ліберальної модернізації, а, найголовніше, категорично її не бажає?
До речі, про інородців. Вони адже приходили в Росію не тільки зі Сходу, але і із Заходу. Результат був той же самий. Що зробила освічена німецька принцеса Софія Анхальт-Цербстська (відмітимо - з невеликого й небагатого князівства, де не було звідки взятися імперським традиціям), опинившись на російському престолі? Зміцнила абсолютизм, проводила політику унітаризму й насильницької русифікації, нав'язала українцям кріпосне право й взагалі підсилила кріпосницький гніт, довівши країну до селянського бунту, ввела смугу осілості, улаштувала криваву провокацію з метою приєднання Грузії (якій був обіцяний військовий захист від персів і збереження більшості елементів суверенітету - і всі ці обіцянки були самим віроломним чином порушені), звільнила дворян від обов'язку служити, відправила у в'язницю (спасибі, не на плаху) Новикова і Радищева, розвела небачених розмірів корупцію й закінчила своє царювання з порожньою скарбницею і непрацездатним державним апаратом... І це, на думку багатьох - "золотий вік", одне із кращих царювань у російській історії!
До речі, обидві династії російських царів - Рюриковичі й Романови - несли в собі західноєвропейську кров, тільки в перших її частка з покоління в покоління скорочувалася, а в других - збільшувалася; ні перше, ні друге нічим добрим не скінчилося. "Чисто російський" період - сто років після Смути, до того, як Романови набули манеру брати собі дружин у Німеччині - теж не характеризувався нічим прекрасним, крім тотального застою, відсталості й мракобісся.
І справа не в конкретних пороках тих або інших історичних особистостей. Зрештою, навіть один із найогидних монстрів у світовій історії - Іоанн Грозний - починав, як реформатор... Справа в тому, що Росія - це безнадійне болото, у якому грузнуть будь-які, найясніші й прогресивні починання. Це країна, народ якої - за найрідшим виключенням - відчуває щиру ненависть і відразу до свободи, причому, всупереч тезі Маркса, у першу чергу - до своєї власної, а вже тільки потім і як наслідок - до чужої. Народ, який глибоко нехтує почуття власної гідності, інтелект ("ішь, розумний вишукався!"), взагалі особистість як таку, що ненавидить усякого, хто вибивається із середнєстадного рівня (причому успіх, досягнутий талантом і працею, викликає куди більш злісну заздрість, ніж просте везіння типу виграшу в лотерею), що вважає пороком саме бажання жити незалежно й у достатку - а чеснотами, відповідно, тупу стадність і покірність ("тобі чого, більше всіх треба?!"), готовність жити в лайні і бруді (що служить предметом особливої перекрученої гордості!) і, не розмірковуючи, жертвувати собою в ім'я малої череди - громади й великої череди - Імперії (що ніколи й нічого доброго цьому народу не зробила, а лише століття від століття розбухала на його крові). Народ, що зовсім щиро обожнює тиранів (як власних, так і чужих), причому чим вони більш жорстокі й криваві, тим більшої заслуговують симпатії! (Показово, до речі, уже сама назва "Іван Грозний". На західні мови вона просто не перекладається! Там цього історичного персонажа називають "Іван Жахливий", що, погодьтеся, має зовсім інший - і куди більше адекватний - зміст. Російське ж "грізний" виражає зовсім не жах перед кровожером, а повагу й навіть замилування його жорстокістю!) Народ навіть не просто рабів, тому що рабам все-таки властиво хоч іноді мріяти про волю, але саме холуїв, що мріють лише про гарного хазяїна - причому під "гарним" розуміється зовсім не доброта, а саме навпаки - здатність вселяти страх як сусідам, так і своїм (" наш-то крутий! у нього не забалуєш!"), причому ця гордість власною поротою задницею і битою мордою (яка ще країна вимірює свої військові заслуги розмірами понесених нею втрат?!) сполучається з повсякчасною готовністю цього хазяїна обдурити й обікрасти по мілкому. Це навіть не "поневольте нас, але нагодуєте" по Достоєвському; це - "поневольте нас, а заодно й всіх навколишніх, щоб їм неповадно було! а ми заради такої справи й поголодувати готові!"
При цьому так, цей народ здатний і виражати невдоволення владою - але знов-таки в холуйській манері лакея, нишком лаючи пана, по п'яні навіть здатного пустити йому "червоного півня", але палець об палець не вдарить, щоб реально поліпшити своє становище. Правитель може бути який завгодно поганий - і в Росії майже завжди так і буває - але невже особисто правитель не дає тобі поправити твою похилу багато років огорожу і забрукувати брудну калюжу перед твоїм порогом?! Втім, навіть якщо хто й примайструє новенькі дошки, однаково вкраде сусід. Украде не для того, щоб зробити ремонт самому (швидше за все, у нього вони так і згниють на задньому дворі), а із принципу. А не зможе потягти, так розламає. А то ішь, пільмень! Красу вирішив навести! Рідний бруд йому вже й не подобається! У якого ще народу на цілій планеті настільки розвинена потреба побачивши щось гарне й чисте - неодмінно загидити, обплювати, розламати, обписати паскудними написами? Потреба, до речі кажучи, що цвіте пишним цвітом не тільки в якихось глухих селах, що загинаються від повального алкоголізму, але й у російському інтернеті, серед столичних "інтелектуалів", яким не жаль витрачати години й дні на "троллінг", "кащенізм" і т.п. розваги, що мають єдину мету - напаскудити.
"Так, так, - чую я єхидний голос критиків, - знаємо-знаємо, у всьому винуватий народ! Російським лібералам, таким розумним-розумним і європейськи освіченим, страшно не пощастило з відсталим і рабським населенням. Ну зрозуміло, поганому танцюристу завжди заважає публіка..."
Іронізуючі подібним чином зовсім не знають історії. Російські ліберали самі протягом сторіч покладали на народ - і продовжують покладати й понині - найясніші (і, на жаль, зовсім не обґрунтовані) надії. Мовляв, так, звичайно, відсталий, п'яний і темний, але не його вина. Це все влада, що свідомо тримає його в пітьмі й злиднях і обовванює своєю пропагандою з амвонів церков і екранів телевізорів. А народ у глибині душі чистий і добрий, його треба тільки терпляче просвіщати, і тоді років через сто... можливо, уже навіть через п'ятдесят...
Отож. Вистачить уже цих інтелігентських шмарклів (що лягають, до речі, усе в ту ж парадигму безглуздої самопожертви заради великого стада) і біганини з миючими засобами навколо чорного кобеля. Цей кобель зжере вас і не подавиться, як зжер всіх ваших попередників, а біліше все рівно не стане. Вісім сторіч кривавого свинства й тупої підлості, вісімнадцять провалених спроб модернізації - мало? Пора вже визнати очевидну істину: ця країна й цей народ БЕЗНАДІЙНІ.
Зрозуміло, я ні в найменшій мірі не виправдовую владу й не намагаюся зняти з неї відповідальність. Російська влада взагалі ублюдочна, а вже нинішня досягла таких меж самої безпардонної мерзенності, що на її тлі навіть партапаратчики брежнєвського застою здаються людьми, не позбавленими хоч якоїсь совісті й принципів. Але влада - це лише вершина айсбергу або, якщо завгодно, голова гідри. Сколіть вершину - на її місце спливе лід знизу. А тулуб гідри, зусиллями героя "звільнений" від голови, не стане дякувати за звільнення, а відразу виростить нову голову, що ще гірше попередньої.
Когось, звичайно, весь попередній досвід не переконує. Вони навіть здатні сформулювати розумну фразу "неповна індукція не доказ". Якщо не вийшло вісімнадцять разів - це ще не значить, що не може вийти в дев'ятнадцятий. "Зруйнуйте останкінську вежу, проведіть чесні вибори - і..."
На жаль. Саме зараз діагноз, він же вирок, став остаточним і безнадійним. Тому що остання спроба якісно відрізнялася від всіх попередніх. Жодна з минулих модернізацій зверху, не говорячи вже про бунти знизу, народу свободи не давала. Деякі послаблення, не більше того. В 1990-ті ж реальна свобода була. Не було багато чого іншого, але воля - була. І розквіт недержавних ЗМІ, і свобода мітингів, і досить чесні вибори (безумовно - далеко не ідеальні, але в порівнянні з...), і реальна багатопартійність - словом, все, про що зараз мріє опозиція, у народу ВЖЕ БУЛО. А головне - був широкий доступ до інформації. Так, на жаль, не до всієї, багато архівів КДБ, Міноборони і т.п. так і залишилися закритими, суд над комунізмом, аналогічний суду над нацизмом, так і не був проведений (і головна провина єльцинського режиму - саме в цьому, а не в "чубайсівській приватизації") - але проте, інформації про злочини комуністичного режиму було цілком достатньо, не знати про це не міг уже навіть ледачий. Знову ж, падіння залізної завіси, можливість вільно їздити за кордон і дивитися там на все своїми очима. І от - цей самий народ, маючи все це, САМ, ДОБРОВІЛЬНО спустивши всі свої свободи в путінський унітаз, забезпечує злісним кремлівським карликам рейтинг за 70% ( що злітає ще вище при кожній імперській відрижці - особливо показова була в цьому змісті варварська агресія проти Грузії, а зараз України), слухняно голосує за ВПОПЕРОС (Всеросійську політичну партію "Єдина Росія"; так, звичайно, масштабні фальсифікації - але все-таки цифри накручуються не в рази і тим більше не на порядки), щосили ностальгує за СРСР ("принади" якого більшість із цих людей повинні пам'ятати особисто!), уважає слово "демократ" лайливим, люто ненавидить США, Європу, НАТО й усіх, хто їм симпатизує (особливо – колишні колонії, що вирвалися з пазурів "Великого брата») і практично обирає Сталіна, який знищив більше росіян, ніж всі зовнішні вороги за всю історію (так, так - і гігантські втрати в Другій світовий теж у першу чергу на його совісті) - "обличчям Росії". Останнє, до речі, було б цілком адекватним - яка країна, таке й обличчя. Втім, "святий благовєрний" ординський прихвостень Олександр Невський, що різав вуха й носи своїм "незгодним" - теж символ цілком гідний.
І, до речі кажучи, навіть зараз, в епоху путінської диктатури, контроль влади над умами (якщо слово "ум" тут взагалі можна застосовувати) далеко не абсолютний. Доступ до інтернету має не менш третини росіян (а "великий китайський файрволл", що блокує доступ до "небажаного" сайтам, усе ще залишається для кремлівської банди недосяжною мрією). І як вони цей доступ використовують? Заповнюють політизовані форуми своєю ненавистю до Заходу, Грузії, Україні, "демшизи", ну й "жидам", само собою (у якусь категорію попадають усі, хто їм не подобається, включаючи, наприклад, Новодворську, що походить зі старовинного дворянського роду), ностальгує за Совком і славослів'ями Сталіну. Західні радіостанції ніхто не глушить - але хто їх слухає? Адже по них віщають "вороги, які завжди проти Росії" (ясна справа - увесь світ іде не в ногу, одна тільки Росія з Венесуелою й атолом Науру - у ногу). Їздити за рубіж усе ще можна скільки завгодно - але що робить середньостатистичний росіянин за кордоном, навіть якщо живе там не кілька днів, а місяцями й роками? Дивиться по кабельному - спеціально платячи за це із власної кишені! - програму "Час" і захоплюється Путіним; альтернативні джерела інформації його просто не цікавлять; про те, щоб піддати пропаганду критичному аналізу й виявити в ній - навіть під час відсутності інших відомостей - волаючі протиріччя на кожному кроці, мова вже тим більше не йде. Здатність до логічного мислення в цього народу відсутня як клас: росіянин (так, у першу чергу саме росіянин, а вже потім - середньостатистичний "росіянин") щиро вірить одночасно в те, що Росія справедливо захищала конституційний порядок у Чечні, і що Грузія підло напала на Осетію (при цьому він навіть не завжди відрізняє Південну Осетію від Північної, і це не гіпербола - я зіштовхувався з такими особисто); у те, що "чорні" з Кавказу - це виплодки зла, і в те, що їх у жодному разі не можна відпускати зі складу країни, а краще - ще й приєднати нових; у комунізм, придуманий євреєм Марксом і інтернаціоналізм, що проголошує, одним з головних принципів, і в те, що "все зло від жидів"; у те, що ніяких репресій (а також учинених червоноармійцями масових зґвалтувань і грабежів) не було, і в те, що "так їм і треба"; у те, що фашисти, що захопили Польщу й Прибалтику - окупанти, і в те, що "ми", що зробили те ж саме - визволителі; у те, що добра й миролюбна Росія ніколи ні на кого не нападала (і при цьому, "винятково захищаючись", розширила свою територію більше, ніж яка-небудь інша країна на планеті), і в те, що її ненавидить і боїться (і повинен боятися) увесь світ; у те, що кожний чиновник окремо - сволота, злодюга й хабарник, але що держава в цілому - це святе, і її треба захищати ціною власного життя...
І цей народ, по-вашому, не безнадійний?!
Повторю ще раз - уже той факт, що величезна кількість людей, що називають себе російськими патріотами, симпатизує радянському режиму, що заподіяв росіянам більше зла, ніж всі вороги за всю історію, а антикомуністів іменує "русофобами" - причому це вже не можна пояснити невіданням - є навіть не просто діагноз, а патологоанатомічний висновок. Тіло цього народу ще смикається - становлячи небезпеку для навколишніх - але його мозок мертвий.
Тут, звичайно, звучать заперечення - "але ж не всі такі! Навіть якщо рейтинг Путіна дійсно 70%, то адже інші 30% проти!"
Так, не всі. Є інші, розумні й адекватні росіяни. Але їх не 30 і не 20 відсотків, їх - лічені одиниці. Тому що не підтримувати нинішню кремлядь саме по собі ще не означає бути пристойним і осудним; це необхідна, але далеко, далеко не достатня умова. По-перше, величезна кількість "не підтримуючих" не в змозі підтримувати взагалі нікого - навіть себе на своїх ногах. Політика для них - занадто складні матерії, а інтереси не простираються далі чергової пляшки горілки. По-друге, навіть якщо глянути на ідейну опозицію - з кого вона складається? По більшій мірі або із усе тих же совків-сталіністів, або із дрімучих імперців чорносотенного толку. Ті й інші, при всьому їхньому теоретичному антагонізмі, схожі один на одного, як відбиття в дзеркалі, де ліве й праве міняється місцями. Для тих і інших вищою - і притому зовсім безглуздою, не обґрунтованою ніякими розумними міркуваннями, а просто постулатною - цінністю є імперія (як би вона не називалася), держава гігантського розміру (чим більше, тим краще) і гігантської сили (що нічому іншому, крім подальшого збільшення все тих же розмірів і сили й залякування як іншого світу, так і власного населення, не служить). Ця імперія існує зовсім не для того, щоб забезпечити народу сите й вільне життя - навпаки, саме прагнення до такого життя нехтується й таврується, як бездуховність і зрадництво, особистість зводиться до стану гвинтика, для якого вищим щастям (і боргом) є принести себе в жертву все тому ж імперському монстрові (знов-таки неважливо, називається це колективізмом або общинністю й соборністю). На чолі імперії стоїть сакралізований вождь, що має право на будь-яке свавілля стосовно своїх підданих (не говорячи вже про інші народи) заради "величі держави" - і, як уже було сказано, чим він більш твердий і кривавий, тим більше поваги викликає... Люди в імперії цінуються настільки низько, що навіть її горезвісне розширення мислиться в категоріях території, а не населення; угробити мільйон-другий людей, щоб придбати - або не відпустити - черговий клаптик землі, нехай навіть дикої й мало придатної для життя - це діяння гідне великого правителя, а от вождь, що поступає навпаки, що відмовляється від територіальних домагань заради запобігання війни й заощадження життів, миттю втрачає свою сакральність і стає "зрадником національних інтересів". Звідси зоологічна ненависть обох таборів до Горбачова й, особливо, Єльцина; Путін, на їхню думку, звичайно, краще, але все-таки недостатньо кровожерливий, недостатньо активно відновлює Радянський Союз або дає занадто багато волі "чуркам". Насправді єдність між обома категоріями імперців настільки велика, що на цьому тлі всі їх, здавалося б, принципові розбіжності відступають на другий план, а то й зовсім сходять на ні, і в результаті "совпатріоти" впадають в антисемітський раж (що, втім, вони робили й у часи СРСР) і освідчуються в любові до православ'я (до речі, дивна релігія; не було за всю історію таких тиранів і катів, хоч власних, хоч іноземних - від монголів до комуністів і нацистів - з якими РПЦ не знаходила б спільну мову), а "нацпатріоти", у свою чергу, демонструють настільки ж теплі почуття стосовно Сталіна. Термін " червоно-коричневі", що з'явився на початку 1990-х, зараз нітрохи не менш (скоріше навіть більше) актуальний.
Заперечать, що і в інших країнах є свої шовіністи й любителі ностальгувати по "імперській величі" (якщо в минулому цих країн таке було) - але це ж не привід ставити на них хрест... Але, по-перше, такої публіки там, як правило, менше, і вона менш радикальна, а по-друге й головне - у тих імперіях минулого й свої позитивні моменти. Можна сперечатися про те, ким у більшій мері були європейські колонізатори - цивілізаторами відсталих народів або розкрадачами їхніх багатств, але, у всякому разі, корінні народи європейських держав одержали від свого імперського статусу чимало благ. Навіть нацистський Рейх, що приніс стільки зла іншим, для свого власного народу зробив чимало хорошого (поки всі успіхи в економічній і соціальній сферах не були перекреслені війною).
Російська ж імперія - не тільки в її радянському, але й у її царському варіанті - завжди несла російському народу тільки зло. Вона завжди була кричущо безглуздим підприємством, чию перманентну збитковість вона протягом всієї історії змушена була оплачувати людськими життями. З'явився навіть термін "імперія навпаки", де положення метрополії гірше колоній... Втім, колонії теж не особливо процвітали. Мало хто про це знає, але збройний опір російським загарбникам (і зовсім не анекдотичний) робили навіть чукчі...
Взагалі, головне лихо навіть не в тому, що Росія протягом всієї своєї історії була - і залишається - імперією зла, а в тому, що це імперія саме безглуздого, ірраціонального зла (і, власне, саме тому це зло й досягало таких масштабів; ніякі раціональні цілі не вимагають таких гігантських жертв). Інтуїція знову повстає проти цієї тези - мовляв, такі "царства тьми" бувають тільки у фентезі, але не в реальному світі. На жаль, на жаль - не тільки у фентезі! (Хоча, до речі, тяга до містики в найбільш завзятих апологетів Російської імперії типу Дугіна показова.) Та ж горезвісна пристрасть до територіального розширення мала цілком конкретний зміст для Орди, що складалася з кочівників (потреба в нових пасовищах) - але для осілого народу, тим більше такого, як росіяни (тобто, що аж ніяк не задихається від недоліку території), це справжнє божевілля. Замість того, щоб освоювати й облаштовувати "велику й рясну" територію Русі - кинувши невирішеними домашні проблеми, напружуючи всі сили, ломитися чорт знає куди, платячи кров'ю й убогістю за захоплення все нових земель, часто марних, малопридатних для життя й потребуючих колосальних зусиль для їхнього утримання... З такою ж тупою самогубною безглуздістю розростається ракова пухлина. І, зрозуміло, "ні на кого не нападаюча" Росія насправді розповзлася до настільки гігантських розмірів майже винятково шляхом агресії, приєднуючи території (ну крім "братніх" України й Білорусі, де ще задовго до радянських часів був учинений справжній геноцид) або прямим насильницьким захопленням, або ж повзучим, коли спершу за "добровільне входження" обіцяли збереження численних автономних прав, а потім ці обіцянки нахабно порушувалися, в один або кілька етапів.
Дивно, з якою послідовністю Росія завжди виступала на стороні зла - тиранії, мракобісся, насильства, відсталості. Задушливий морок Московського царства, моторошний навіть по середньовічних мірках; імператорська Росія - "жандарм Європи", оплот феодальної реакції й кріпосного рабства; кривавий радянський Молох, що рвався до світового панування (і давший метастази по всій планеті, включаючи мільярдний Китай, як і раніше залишається загрозою для вільного світу); нинішня злісна Рашка, завзято захищаюча всіх світових виродків від Північної Кореї й Венесуели до Хамаса й Хезболли й настільки ж завзято, аж до організації замахів і прямої військової агресії, що бореться проти будь-яких демократичних тенденцій у колишніх радянських республіках...
О так, звичайно - в історії інших країн теж було чимало дурного, Європі можна пригадати інквізицію, релігійні війни, терор Кромвеля й Робесп’єра, Америці - рабство негрів (але все-таки негрів, а не своїх співвітчизників!) - але з усіма цими мерзенностями сусідило Відродження, університети, бурхливе інтелектуальне життя навіть у найінквізиторські часи (порівняєте рівень дискусій між теологами й філософами середньовічної Європи з матірною лайкою між протопопом Авакумом і його опонентами!), парламенти, вільні міста й республіки, особисту гідність й права, з якими змушений був рахуватися сам король, і притому не тільки для дворян, Освіта, нарешті, становлення всіх базових принципів і механізмів вільного, демократичного суспільства... А що доброго зробила Росія? Не окремі діячі культури й науки (що часто, до речі, погано кінчали в цій країні), а Росія в цілому, як держава, країна, суспільство? Вона опиралася всьому позитивному до останнього, а якщо й змушена була під тиском часу переймати (з великим запізненням) якісь європейські досягнення, то робила це в такому куцому й знівеченому вигляді, що мало не обертала їх у свою протилежність. Досить згадати хоча б найвідомішого з російських "європейських модернізаторів" - патологічного садиста й п'яницю Петра I, що був військовим злочинцем навіть по мірках свого, не самого гуманного, часу, що практикував тактику випаленої землі й продавав захоплених у полон християн (включаючи цивільне населення) у рабство на мусульманський Схід. Перейняті в Європі зовнішні форми і інструменти він використовував лише для зміцнення тиранії. "Наш споконвічний кийок стародавній шпіцрутеном німецьким замінив." При цьому, протягом всієї своєї історії паразитуючи на Європі (нагадаю, що навіть для будівництва московського Кремля і православних соборів "Золотого кільця" довелося запрошувати італійських архітекторів - про Петербург вже і не говорю, а воювали московські царі за допомогою європейських найманців - "полків іноземного ладу"), росіяни вважають гарним тоном Європу нехтувати, заявляючи зі чванливою гордістю (!) "що росіянинові здорово - німцеві смерть". От уже, дійсно, фентезі: так говорити про себе - "що нам добре - іншим погано, і ми цим пишаємося" - могли б тільки якісь мордорські орки... (Взагалі, хоч Толкін і відхрещувався від паралелей з реальним світом, не раз уже миготіла в опозиційному інтернеті аналогія, "Росія - Мордор" напрочуд точна: як орки були зроблені силами зла із захоплених ельфів, так і з колись гордих і вільних жителів доординської Русі під тягарем спершу ординської, а потім "рідної" тиранії вийшли моторошні росіяни.)
Юрій Нестеренко,
листопад-грудень 2010, Нью-Йорк, США
(джерело)
- Передруковано до: http://bytebuster463.livejournal.com/2370934.html
Підписатися на RSS