Блогосфера про війну (2/2)

[bytebuster]

 Пан Цибуля ізлагає: Меня интересовало — чего боятся на родине российские наемники, если они согласны ехать под наш огонь? Что там может быть настолько чудовищным, что от него лучше спрятаться в Авдеевке, Песках, Широкино?
Бедность? Произвол власти? Застопоренный социальный лифт?
Это страшнее суставного ранения пулей? Абдоминального, торакального, пачки осколков по всему телу? Хуже ожогов и контузии? Ведь они рассказывают, что едут защищать какой-то «русский мир», им похуй на этот русский мир, особенно после «пулевое ранение между копчиком и анальным отверстием, рикошет от внутренней стороны лобковой кости, фрагментация мочевого пузыря и прямого кишечника».
И после этого — ни наград, ни пенсии, ни даже «спасибо».
Что там такое страшное на России, что страх выше риска?

 novich_ok: Вот нормальные люди как?
Выходит нормальный человек из дому, а ему:
— Чувак, ты обосрался!
Чувак смотрит, точно обосрался. Идет домой, моет жопу, меняет штаны и бежит на работу. С опозданием, но без позора.

Зураб Аласания не такой.
— Чувак, ты обосрался! — говорят ему.
— Вас і Вашу щирість вперше використовують політикі, Ім’я?, — говорит Аласания.

— Та не, ты правда обосрался. У тебя на жопе горбик и коричневое пятно расплывается.
— Ім’я, відкрийте очи. Вас мають за ідіота, і Ви це радісно підтримуєте. — говорит Аласания.
— Да серьезно, ты обосрался, у тебя говно из штанины вытекает!
— Уявіть, що ви в човні з сином і донею, і човен тоне, а врятувати ви можете тільки одну дитину. Кого ви врятуєте, сина чи доню? — говорит Аласания.

Еще немного обсуждения, где Аласания вместо того, чтобы подтвердить или опровергнуть антипрезидентскую политику канала, лепечет про манипуляции, "рейдернуть громадське" и "кому это выгодно".

 Віталій Портников: Напередодні хресної ходи за єдину автокефальну православну церкву України можливість надання Константинопольським патріархом Варфоломієм I томосу цій єдиній церкві стає вже не припущенням, а реальністю.
Такий висновок можна зробити і з послання Вселенського патріарха, адресованого президенту України Петру Порошенку, і з заяв членів делегації Синоду Константинопольського патріархату, які прибули до України. І питання навіть не в часі. Питання – в тенденції, яку навряд чи тепер може щось змінити.
Можна вважати, що такий перебіг подій визначили зусилля прихильників автокефалії в українському православ’ї і владі. Але коли проголошення автокефалії відбудеться, дякувати за нього потрібно буде не в меншій мірі МПЦ  (псевдонім 5-го управління ФСБ — ред.) і особисто патріарху Кірілу – як не парадоксально на перший погляд це прозвучить.
У МПЦ-ФСБ ще в 90-і роки була прекрасна можливість дарувати автокефалію Українській церкві – і при цьому зберегти в ній свій вплив, більш того – впливати на Україну через цю нову автокефальну церкву. Тоді незалежна українська церква стала б якорем, який міцно утримував би Україну в «русском мірє». Тим, хто вважає, що це – політична фантастика, я рекомендував би ознайомитися з історією Грузинської православної церкви після отримання нею автокефалії від РПЦ. І, зрозуміло, з історією московського впливу в цій церкві теж.
Але МПЦ-ФСБ вважала за краще йти іншим шляхом – шляхом блокування самої ідеї автокефалії, шляхом розколу українського православ’я. Завдяки цьому ідея незалежної держави і самостійної церкви стали дуже близькими ідеями, а поява автокефальної церкви сьогодні сприймається як ще один крок у бік від цивілізаційної залежності від Москви.

 Александр Сурков: Годовщина крещения Руси - важный праздник в системе псевдорелигиозных и псевдоисторических воззрений, которые положены в основу кремлевской идеологии.
Очень важный праздник. Потому что отбери у них Киевскую Русь и Крещение, и останется нынешняя Россия без "сакральных" корней, а кремлевские мудрецы будут вынуждены отсчитывать историю своего государства в лучшем случае от двенадцатого столетия, когда сепаратист Андрей Боголюбский самопровозгласил "Владимирскую Народную Республику", которая вскоре стала улусом монгольских ханов... Не случайно Путин в одном из своих спичей, обосновывающих аннексию Крыма, припомнил "сакральный Херсонес" ...
[…]
Выводы:

• "Парадная история" Нестора слабо связана с реальностью.
• Христианизация Руси была важным и прогрессивным шагом.
• Византийское православие было реальным выбором, так как с католическим Римом у Рюриковичей не было тогда ни крепких связей, ни взаимных жизненных интересов.
• Христианство примало не "государство"(которого к тому времени просто не существовало), а правящий дом и его вассалы.
• И главное - возникшее намного позднее Московское царство и его отколовшийся самопровозглашенный Патриархат никакого отношения к Крещению Руси не имеют, и не могут его рассматривать как собственную традицию

---

 Щоразу, коли ви поширюєте цей текст, у світі десь народжується маленький Мевлют Алтинташ.