Блогосфера про війну
Середа, 25 Квітень 2018 18:06- Маркс розповідав про класову боротьбу.
- Причому, в такі логіці: науково-технічний прогрес (НТП) спричиняє розвиток суспільства,
- що призводить до антагонізму між класами,
- а науково-технічна революція (НТР) призводить до зміни суспільно-політичної формації.
- Тобто, що рано чи пізно НТП «нєізбєжно» закінчиться революцією.
- Але усвідомлював, що оскільки усі важелі в руках капіталістів, робочі не можуть самостійно взяти владу
- Бо меншість ніколи сама по собі мирно не віддасть засоби виробництва.
- Іншими словами, яким саме чином відбудеться суспільно-політична революція, Маркс не знав.
- Але запропонував ідею, що каталізатором може стати війна — чим більша, тим краще (для красно-коричневих).
- ІГІЛьїч Лєнін, побачивши наслідки 1914 року, почав активно просувати думку, що саме велика війна — бажано, світова! — призведе до камунізьму.
- І саме тому усі красно-коричневі ІГІЛьїчі, включно з рябим семінаристом, планували саме війну.
- Бо війна була необхідною умовою для самого існування фашистської московії і усіх красно-коричневих режимів.
- Іншими словами, будь-який режим, що сповідує «камунізм», за означенням — це підготовка до війни.
- Нема війни — нема революції — нема камунізьму.
Є влада. Її завдання керувати державою.
Є опозиція. Її завдання вказувати на помилки влади, критикувати, здобуваючи підтримку і стаючи владою.
І от маємо ми питання стратегічні - вступ до НАТО чи здобуття українською православною церквою незалежності від москви і об'єднання українських церков.
Можна бути атеїстом, чи не православним, але обидва питання важливі для значної частини українського суспільства, оскільки задають остаточний вектор руху України.
І як на ці два питання реагує так звана "опозиція"?
А вони ігнорують вступ в НАТО...
А вони висміюють єдину українську православну церкву...
Чи є це адекватними діями опзиції? - Ні, це абсолютний неадекват.
Так діє не опозиція, а вороги.
«Власть пиарится». «Замыливает глаза». «Тратит деньги не на то». Все это звучало в тот момент, когда в украинском парламенте появился закон о декоммунизации. Тот самый, что убрал с улиц памятники и топонимику канувшей в небытие империи. И теперь ситуация повторяется.
Разговоры о поместной церкви спровоцировали новый виток сетевого скепсиса. Мол, как можно отвлекаться на второстепенное, пока не решено главное. Это уже традиционная украинская формула – любая инициатива меряется не самой собой, а альтернативами. И затем подвергается осмеянию.
Дискуссия об украинских символах – это разговор о том, что делает страну – страной, а граждан – гражданами. Более того – это разговор о границах персонального и коллективного.
Підписатися на RSS