"1. Цой і Пушкін — не гірші. Але вони — вторинні. Як китайські кросовки «Абібакс» є вторинним порівняно з оригіналом."
Частково згоден. Тут би тоді треба привести оригінал, на що рівнятись. Може я чогось не знаю, проте завжди вважав конкретного Цоя і конкретного Пушкіна самобутніми. Не можу сам придумати для них оригіналу. А те що вони не мають бути первинними, це безумовно. Загалом ніщо у здорової людини не має бути первинним окрім її ідеалів життя, а автори як ідеали життя - це вже якось не дуже. Якщо важливе моє особисте імхо щодо конкретних Цоя і Пушкіна (ну щоб можна було судити наскільки я можу бути тут нейтральним): Пушкіна ніколи не любив і не розумів, читав в житті речі незрівннянно більш значущі, думаю, якби не шкільна програма, то навряд чи б його самі люди читали в наш час. Цой... Музику групи Кіно неможливо назвати серйозною музикою, це лише засіб відтіняння слів, які і складають основну суть Кіно як явища культури. Думаю, Цой тонко відчував ємоційні впливи, і тому міг за допомогою простих слів створювати чи описувати прості настрої, зрозумілі слухачу. Яскраво описувати та створювати. Його сила - в емоційній відповіді слухача. При цьому немає ні складної музики ні поетики, все вкрай просто. І на відміну від шансону, це все не адресовано "дну", а обговорювані теми - універсальні. Теми життя, теми настрою людини. Як жанр "буденність" в аніме. В цьому плані він цінний з тої точки зору, що інших авторів, що б справді змогли чогось досягти в цьому напрямі зовсім небагато, тож можна казати про те що він бачив світ не так як інші автори, а таке бачення це завжди цінно в мистецтві. Але я відношусь до його творчості у повному відриві від радянської реальності - мені цікаві емоційні картини та їх вплив на людей, та вони самі, як окремий митецький жанр, а радянщина мені не цікава, я її просто ігнорую, і ментальні посилання на неї не псують мені побачену картину. У Цоя так можна на щастя. Далеко не у всіх радянських груп та авторів таке можливо. От наприклад... "Железный поток" або "Мастер" - писали відкриту антирадянщину, але настільки зрослись з тою реальністю, що окремо сприймати їх неможливо, вони стали заручниками того проти чого писали, хех ))
Те, що я щойно розповів, про емоційну складову творчості і тд цікавить вкрай низький процент аудиторії, це я знаю точно. Тому моя мотивація статистично малосуттєва для світу і не вплине на процеси в ньому, на жаль (я б хотів щоб люди свідомо бачили складні візерунки емоційних картин, це б їм дуже допомогло розуміти наш світ). Обличча світу створює більшість або більша сила, і для першої і для другої Цой ніколи не буде тим, що бачу там я. А от повісити його портрет на пропагандистський прапор всяких ньюсср цілком можуть - і це неочевидна причина, чому особисто Вам хочеться щоб його не було. Я таку мотивацію розумію і навіть підтримую. Але це ні на крихту не применшує його навички чи його як самобутнє явище, поки він не асоціюється з радянщиною. Це просто було, і є. Це як з ленінами: можливо правильніше було б всих їх залишити трохи доопрацювавши їх вигляд (зменшити кількість кінцівок, розфарбувати яскраво або в дитячі малюнки, пустити плестись на них плющ, тощо) і написати величезними літерами на кожному "Нащадки, пам'ятайте, ніколи знов", і щоб їх таких всі бачили - був би значно більший ефект, але народ потребував катарсису, а розумів його лише в діях від протилежного, наприклад руйнуванні. Ну, народ каже - значить так буде, ажде йому видніше що йому потрібно, це і є демократія. Але на відміну від Цоя ленін не несе ну взагалі жодної цінності, навіть художньої, хоч здавалось би куди без неї, адже його і робили всякі скульптори, у тому числі відомі.
"2. Згоден, навіть Абібакс має право на свого глядача/слухача/користувача. Пропорційно своєму внеску."
От! Пропорційно внеску. Саме так і має бути. Це має бути вільний ринок. Ми лише не повинні допускати, щоб окремі напрями що несуть деструктивний заряд отримували надто багато прихильників. Наприклад Норвезький паган/дет метал, як я розумію, запросто може нести загрозу через надмірне серйозне поклоніння сатані, але в світі його не забороняють, і в нього є прихильники. Просто такі потенційно небезпечні екстрим напрями думки та творчості мають обмежуватись у випадках росту популярності. Скільки не забороняй ідеї гітлера - скіни не переведуться (прошу пробачення у скінів за такі не зовсім вірні узагальнення). Скільки не забороняй сталіна - будуть дуроломи що його обожнюватимуть. І часто подібні заборони лише підживлюють попит. До того ж тотальна заборона чогось - це не демократичний а досить таки тоталітарний крок, і кожен такий крок наближує нас в душі до того ж умовного сталіна. Але це все в ідеалі, в культурній країні, яка має стабільну економіку та не воює проти значно більш сильного ворога. Нам же тут щось треба робити з сильно запущеною освітою та культурою. Сторічний план відновлення ))) (до речі це із потрапивших до немилості Стругацьких, "Хижі речі сторічча", для нас ця соціомодель зараз вкрай акутальна, якщо не читали - рекомендую ознайомитись. Стругацькі, до речі, цінні саме якісними соціомоделями, серед старої фантастики такі є лише у них, Лема та Азімова).
"3. Так, є хороші московські музиканти. Поети, політики, кінорежисери."
Ну, одиниці якщо чесно, тобто дуже мало, ми це обидва знаємо. Статистично їх замало щоб на них взагалі хоч якось орієнтуватись. Чому так - творчість там занадто часто служила пропаганді а не мистецтву, і була дуже обмежена. І в час після розвалу совка теж: "а в чістом поле сістєма град - за намі тупін і сталінград" (а в кінці те саме щей німецькою, щоб звучало як у дідов "Soldaten, feuer! Spazieren GRAD. Wir liben tupin und Stalingrad."). Тому я пропоную ті одиниці тим быльш розглядати у відриві від соціуму з якого вони, банячи в їх творчості всі ментальні посилання куди не треба. Ну це якщо їх творчість раптом цікава. А загалом всяку творчість слід так розглядати. Де творчість - а де ідеологія, разом у одному флаконі їм не місце. Окрім хіба випадків виключно ідеологічної творчості, адже і таке існує. До речі, зненацька згадалось, на тему пропаганди - дуже цікаво спостерігати еволюцію гри Wolfenstein, в останній серії нацистська пропаганда там вже надто близько стала нагадувати сучасну російську, я просто дивуюсь яскравим паралелям. Ще кілька серій і я думаю там Бі Джей Блазковіц полюватиме не на німців, і символіка на стінах буде інша, хе-хе (ще показово що в фантастично інтернаціональній команді що бореться з світовим нацизмом там немає росіян). А в імітації старовинного вульфа вбудованій в гру, піксель-кулеметники навіть говорять щось типу хайл раша, я думав що мені почулося, та наче ні. До купи, в одній з газетних вирізок там дуууууже сильно але прозоро проїхались по трампу, суть статті коротко "в історичному розвитку американської цивілізації ймовірно що компетентність президентів все спадатиме, і одного разу настане момент коли президентом стане повнісю некомпетентна людина", і це я ще м'яко сказав. Жаль там не можна простим способом роити скріншотів.
О, тут я добрався ло дизбактеріозу )) Схоже в цьому ми зійшлися. Так воно і буде. Одиниці цінніх на жаль поляжуть на фоні сотень шкідливих. Нічого не вдієш, такий світ. Та ще й на жаль сам тип того що я вважаю цінним інші не дуже бачать. Ну то таке.
Думаю, якщо Пушкіна виключать з шкільної програми, то за 100 років його пам'ятатимуть одиниці, і ті з спеціалізованих напрямів в університетах. Про Цоя забудуть набагато швидше і без цього. Цивілізація ледь-ледь пам'ятає імена найвідоміших музикантів через якихось 60-70років, і це імена, з музикою ще гірше. Відомісь Цоя була хоч і тотальною, але тільки в совку, тож тут немає мови про світову славу. Вже зараз тільки справді продвинуті знавці, або старпьори здатні назвати сходу більше 10 радянських рок/метал команд. Ще 20 років і навіть нефори не знатимуть хто це, той Цой. Тому писати книжки чи музику заради слави - повна дурня. Хоча... будь що робити заради слави - це вже не дуже ))
"Чудово. Я у свій минулий візит до Києва особисто чув від таксиста ціну «100 рублєй». Як це викинути з серця?"
Гарна відповідь. На жаль це ще дуже на довго. Не всі люди розумні, і не всі принципові. З них пропаганда виходитиме поколіннями. За умови правильного культурного розвитку нашої країни, що забезпечить те, щоб та пропаганда з них виходила. Щоправда роль Цоя і Стругацьких в "100 рублях" неоднозначна (в цей конкретний момент історії). Але я чудово розумію, що нескладно створити ситуацію, коли вона стане дуже однозначна. І це дуже жаль, бо шанси що така ситуація буде створена - суттєві. ( Ну чого вони використовують все що можуть як зброю... Як триклятий укус зомбака з "Resident Evil": вкусив - або відріж вкушену руку, або застрелься, інакше бути зомбаком і тобі (((
Підписатися на RSS![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
branchandroot
...
Дата: П'ятниця, 26 Січень 2018 22:32 (UTC)Частково згоден. Тут би тоді треба привести оригінал, на що рівнятись. Може я чогось не знаю, проте завжди вважав конкретного Цоя і конкретного Пушкіна самобутніми. Не можу сам придумати для них оригіналу. А те що вони не мають бути первинними, це безумовно. Загалом ніщо у здорової людини не має бути первинним окрім її ідеалів життя, а автори як ідеали життя - це вже якось не дуже. Якщо важливе моє особисте імхо щодо конкретних Цоя і Пушкіна (ну щоб можна було судити наскільки я можу бути тут нейтральним): Пушкіна ніколи не любив і не розумів, читав в житті речі незрівннянно більш значущі, думаю, якби не шкільна програма, то навряд чи б його самі люди читали в наш час. Цой... Музику групи Кіно неможливо назвати серйозною музикою, це лише засіб відтіняння слів, які і складають основну суть Кіно як явища культури. Думаю, Цой тонко відчував ємоційні впливи, і тому міг за допомогою простих слів створювати чи описувати прості настрої, зрозумілі слухачу. Яскраво описувати та створювати. Його сила - в емоційній відповіді слухача. При цьому немає ні складної музики ні поетики, все вкрай просто. І на відміну від шансону, це все не адресовано "дну", а обговорювані теми - універсальні. Теми життя, теми настрою людини. Як жанр "буденність" в аніме. В цьому плані він цінний з тої точки зору, що інших авторів, що б справді змогли чогось досягти в цьому напрямі зовсім небагато, тож можна казати про те що він бачив світ не так як інші автори, а таке бачення це завжди цінно в мистецтві. Але я відношусь до його творчості у повному відриві від радянської реальності - мені цікаві емоційні картини та їх вплив на людей, та вони самі, як окремий митецький жанр, а радянщина мені не цікава, я її просто ігнорую, і ментальні посилання на неї не псують мені побачену картину. У Цоя так можна на щастя. Далеко не у всіх радянських груп та авторів таке можливо. От наприклад... "Железный поток" або "Мастер" - писали відкриту антирадянщину, але настільки зрослись з тою реальністю, що окремо сприймати їх неможливо, вони стали заручниками того проти чого писали, хех ))
Те, що я щойно розповів, про емоційну складову творчості і тд цікавить вкрай низький процент аудиторії, це я знаю точно. Тому моя мотивація статистично малосуттєва для світу і не вплине на процеси в ньому, на жаль (я б хотів щоб люди свідомо бачили складні візерунки емоційних картин, це б їм дуже допомогло розуміти наш світ). Обличча світу створює більшість або більша сила, і для першої і для другої Цой ніколи не буде тим, що бачу там я. А от повісити його портрет на пропагандистський прапор всяких ньюсср цілком можуть - і це неочевидна причина, чому особисто Вам хочеться щоб його не було. Я таку мотивацію розумію і навіть підтримую. Але це ні на крихту не применшує його навички чи його як самобутнє явище, поки він не асоціюється з радянщиною. Це просто було, і є. Це як з ленінами: можливо правильніше було б всих їх залишити трохи доопрацювавши їх вигляд (зменшити кількість кінцівок, розфарбувати яскраво або в дитячі малюнки, пустити плестись на них плющ, тощо) і написати величезними літерами на кожному "Нащадки, пам'ятайте, ніколи знов", і щоб їх таких всі бачили - був би значно більший ефект, але народ потребував катарсису, а розумів його лише в діях від протилежного, наприклад руйнуванні. Ну, народ каже - значить так буде, ажде йому видніше що йому потрібно, це і є демократія. Але на відміну від Цоя ленін не несе ну взагалі жодної цінності, навіть художньої, хоч здавалось би куди без неї, адже його і робили всякі скульптори, у тому числі відомі.
"2. Згоден, навіть Абібакс має право на свого глядача/слухача/користувача. Пропорційно своєму внеску."
От! Пропорційно внеску. Саме так і має бути. Це має бути вільний ринок. Ми лише не повинні допускати, щоб окремі напрями що несуть деструктивний заряд отримували надто багато прихильників. Наприклад Норвезький паган/дет метал, як я розумію, запросто може нести загрозу через надмірне серйозне поклоніння сатані, але в світі його не забороняють, і в нього є прихильники. Просто такі потенційно небезпечні екстрим напрями думки та творчості мають обмежуватись у випадках росту популярності. Скільки не забороняй ідеї гітлера - скіни не переведуться (прошу пробачення у скінів за такі не зовсім вірні узагальнення). Скільки не забороняй сталіна - будуть дуроломи що його обожнюватимуть. І часто подібні заборони лише підживлюють попит. До того ж тотальна заборона чогось - це не демократичний а досить таки тоталітарний крок, і кожен такий крок наближує нас в душі до того ж умовного сталіна.
Але це все в ідеалі, в культурній країні, яка має стабільну економіку та не воює проти значно більш сильного ворога. Нам же тут щось треба робити з сильно запущеною освітою та культурою. Сторічний план відновлення ))) (до речі це із потрапивших до немилості Стругацьких, "Хижі речі сторічча", для нас ця соціомодель зараз вкрай акутальна, якщо не читали - рекомендую ознайомитись. Стругацькі, до речі, цінні саме якісними соціомоделями, серед старої фантастики такі є лише у них, Лема та Азімова).
"3. Так, є хороші московські музиканти. Поети, політики, кінорежисери."
Ну, одиниці якщо чесно, тобто дуже мало, ми це обидва знаємо. Статистично їх замало щоб на них взагалі хоч якось орієнтуватись. Чому так - творчість там занадто часто служила пропаганді а не мистецтву, і була дуже обмежена. І в час після розвалу совка теж: "а в чістом поле сістєма град - за намі тупін і сталінград" (а в кінці те саме щей німецькою, щоб звучало як у дідов "Soldaten, feuer! Spazieren GRAD. Wir liben tupin und Stalingrad."). Тому я пропоную ті одиниці тим быльш розглядати у відриві від соціуму з якого вони, банячи в їх творчості всі ментальні посилання куди не треба. Ну це якщо їх творчість раптом цікава. А загалом всяку творчість слід так розглядати. Де творчість - а де ідеологія, разом у одному флаконі їм не місце. Окрім хіба випадків виключно ідеологічної творчості, адже і таке існує.
До речі, зненацька згадалось, на тему пропаганди - дуже цікаво спостерігати еволюцію гри Wolfenstein, в останній серії нацистська пропаганда там вже надто близько стала нагадувати сучасну російську, я просто дивуюсь яскравим паралелям. Ще кілька серій і я думаю там Бі Джей Блазковіц полюватиме не на німців, і символіка на стінах буде інша, хе-хе (ще показово що в фантастично інтернаціональній команді що бореться з світовим нацизмом там немає росіян). А в імітації старовинного вульфа вбудованій в гру, піксель-кулеметники навіть говорять щось типу хайл раша, я думав що мені почулося, та наче ні. До купи, в одній з газетних вирізок там дуууууже сильно але прозоро проїхались по трампу, суть статті коротко "в історичному розвитку американської цивілізації ймовірно що компетентність президентів все спадатиме, і одного разу настане момент коли президентом стане повнісю некомпетентна людина", і це я ще м'яко сказав. Жаль там не можна простим способом роити скріншотів.
О, тут я добрався ло дизбактеріозу )) Схоже в цьому ми зійшлися. Так воно і буде. Одиниці цінніх на жаль поляжуть на фоні сотень шкідливих. Нічого не вдієш, такий світ. Та ще й на жаль сам тип того що я вважаю цінним інші не дуже бачать. Ну то таке.
Думаю, якщо Пушкіна виключать з шкільної програми, то за 100 років його пам'ятатимуть одиниці, і ті з спеціалізованих напрямів в університетах. Про Цоя забудуть набагато швидше і без цього. Цивілізація ледь-ледь пам'ятає імена найвідоміших музикантів через якихось 60-70років, і це імена, з музикою ще гірше. Відомісь Цоя була хоч і тотальною, але тільки в совку, тож тут немає мови про світову славу. Вже зараз тільки справді продвинуті знавці, або старпьори здатні назвати сходу більше 10 радянських рок/метал команд. Ще 20 років і навіть нефори не знатимуть хто це, той Цой. Тому писати книжки чи музику заради слави - повна дурня. Хоча... будь що робити заради слави - це вже не дуже ))
"Чудово. Я у свій минулий візит до Києва особисто чув від таксиста ціну «100 рублєй». Як це викинути з серця?"
Гарна відповідь. На жаль це ще дуже на довго. Не всі люди розумні, і не всі принципові. З них пропаганда виходитиме поколіннями. За умови правильного культурного розвитку нашої країни, що забезпечить те, щоб та пропаганда з них виходила. Щоправда роль Цоя і Стругацьких в "100 рублях" неоднозначна (в цей конкретний момент історії). Але я чудово розумію, що нескладно створити ситуацію, коли вона стане дуже однозначна. І це дуже жаль, бо шанси що така ситуація буде створена - суттєві. ( Ну чого вони використовують все що можуть як зброю... Як триклятий укус зомбака з "Resident Evil": вкусив - або відріж вкушену руку, або застрелься, інакше бути зомбаком і тобі (((