Блогосфера про війну

[bytebuster]

 bytebuster463: Про кримське золото, чому це настільки важливо.
Римське право передбачає прецедентну судову систему.
Що це таке? Дуже просто (юристи, не бийте ногами; моє пояснення навмисне спрощене і не враховує деталей).
Постулат 1. Всі аспекти життя людини в кодекси не внесеш. Та й обставини змінюються, а Римському праву — 2,000 років.
Постулат 2. До судової системи має бути довіра. Перш ніж простий громадянин має довіряти суду, інші суди мають довіряти своїм колегам.
Наслідок 1. Якщо наразі судова практика не має в своїй історії рішень на тему Ікс, то перше судове рішення на тему Ікс стає прецедентом.
Наслідок 2. Майбутні суди на тему Ікс керуються рішенням попереднього суду.

Що було з Кримом.
Рашня розповідала, що Крим — це такий собі суб'єкт, який мав свою власність (те саме скіфське золото). Але який потім перетворився на об'єкт і «добровільно» віддався моцкві. Тобто, що золото належить Криму, а Крим належить моцкві. Отже, золото належить моцкві.
Але суд перекреслив ці московські потуги. А власність Криму належить Україні.
І усі наступні суди користуватимуться такою само логікою.
Це маленьке рішення, порівняно з масштабами збитків, які нанесла і ще нанесе моцква Людству під час нинішньої Третьої Світової війни.
Але це маленьке рішення виносить під корєшок будь-яке юридичне підґрунтя для захисту моцкви.
В тому числі, і під час Севастопольського Трибуналу, який — вже скоро.
І під час майнових суперечок, які неодмінно будуть, коли країни-учасники Всесвітньої Антирашистської Коаліції змагатимуться за обсяги анексій і контрибуцій, які будуть стягнені з поваленої моцкви.

Причому, це не найсмішніше.
Московня могла мовчки віддати це золотішко (кажу ж, там не такі великі гроші, порівняно з багатотрильйонними контрибуціями).
Але «жадность фраєра сґубіла» ©, і московня полізла в суд.
І отримала вирок, який, без перебільшення, міняє хід всесвітньої історії.

 Sergey Marchenko: Наде всегда везло на добрых людей.
Сначала повезло, что в плен попала не к Моторолле и ее не пристрелили.
Потом повезло в российской тюрьме. Это Клыху не повезло, что его пытками до сумасшедствия довели.
А Наде везло. Футболки с трезубом разрешили и пламенные речи, за которые другим в камерах ребра ломают.
Со страной повезло. Добрые люди у нас. Это от ГРУшников даже жены отказались.
Наши не такие. Весь мир на уши поставили, чтобы вытащить из плена героиню.
И вот новая удача. Это для меня Плотницкий и Захарченко нелюди, пытавшие и убивавшие со своими бандами все украинское на Донбассе. А для Нади они оказались совсем не чертями, нет. Она так и сказала: я в них черта не увидела! Я говорила с людьми и не надо вешать лейблы "террористы", "убийцы", "сепаратисты".
Во как. Навешали мы тут лейблов добрым людям, оказывается. Гадко-то как...