bytebuster | Картинки про сьогодення (Відповісти)

Князь Святослав, батько князя Володимира.

Олександр Палій: В Москве поставили памятник князю Володымеру, исковеркав его имя и смысл его деятельности. Это явная попытка прицепиться к истории Кыева. Между тем,

Первая истина состоит в том, что никакого князя "Владимира" никогда не существовало.
Как пишут все летописи, в действительности князя звали Володымер (в других местах - Володимиръ), и никак иначе. И даже город Владимир в России, основанный Мономахом, до 17 века назывался Володымер.
Во-вторых, князь Володымер, в соответствии с теми же летописями, был князем "Кыєва". Для мордово-мерянского населения (потомки которого составляет большинство в современной России) все эти "Володымеры", "Кыєвы", "Лыбеди" - названия глубоко бендеровские, точно паляныця, кои и произнести невозможно для русской челюсти.
Факт: князь Володымер родился в Кыеви.
Князь Володымер имел герб - тризуб.
Деньгами князя Володымера была гривна.
Отцом князя Володымера был "ярый хохол" с оселедцем Святослав, а матерью - "хохлушка" из города Любеча Черниговского полку.
Князь Володымер дважды "накостылял" предкам московитов - вятичам, заставив их платить дань Киеву.
Воевода князя Володымера Волчий Хвост в 984 году легко разбил предков московитов радимичей на реке Песчаной, после чего киевляне потешались, что "песчанцы от волчьего хвоста бегут".
Князь Володымер исколотил "второй Рим" и подчинил Киеву Корсунь (сегодня на его месте размещен Севастополь). При Володымере значительная часть Крыма (весь восток полуострова) подчинялся Киеву. Несомненно, это состояние необходимо срочно восстановить.

Ось так виглядає загнаний щур: Соцмережі сміються з переляканого Путіна
У соцмережах ширять фото з переляканим президентом Росії Володимиром Путіном
Інцидент трапився під час візиту Путіна на Гоа. Як зазначають дописувачі, президент Росії саме почав свою промову про США, як у залі погасло свтло. Фотографи встигли сфотографувати неконтрольвану реакцію Путіна на цю несподіванку.
У соцмережах жартують, що саме такий вигляд має щур, якого загнали у куток.
Бо воно чудово знає з власного досвіду, що після того, як вимикають світло, одразу подають смертельний газ.
Нагадаємо, що Путін наразі перебуває в індійському штаті Гоа, де бере участь в саміті БРІКС.

На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям. Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні. Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.
Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук, — маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.
Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.
Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.
До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».
(джерело)