Блогосфера про війну

[bytebuster]

 Патриотические сюжеты держатся на изобретении немецкого ветерана?!
В тему ветеранов — причем, не ряженых (каких в последние годы нам показывали много) и не заградотрядовцев, требующих продолжения «банкета» почета. Вчера умер Артур Фишер, который после войны облагодетельствовал мир, всех нас 1093 (!) изобретениями — главные из которых — синхронизированная вспышка и распорка-дюбель. Именно на дюбеле держится практически вся «патриотическая» развесистая изобразительная клюква: если у вас висит большая карта родины, картины с изображением героического бегства с Бородинского поля, учебные военные карты в академиях, портреты (генерал-)полковников-Скалозубов в тяжких рамах и т.д. — то они все зачастую держатся на дюбеле, изобретенном немецким ветераном, выжившем в Сталинградском сражении. Как говорится: врагов надо знать.
Напомню биографию Фишера. Он участвовал в ужасной Сталинградской битве, затем воевал в Италии, попал в плен — и был отправлен в лагерь для военнопленных в Англии. После возвращения домой, он не скулил (и, естественно, не получал ни наград, ни ветеранских пайков, ни шести соток) — а начал работать в инженерной компании, которая перерабатывала металлолом. В 1948 году основал компанию Fischer Group, которая ныне владеет 42 дочерними компаниями и продает товары более чем в 100 странах. В 1958 году он решил облегчить людям жизнь: как известно, шуруп плохо держится в бетоне (и не только), гипсокартоне и штукатурке — и Фишер изобрел нейлоновую затычку, которая при вкручивании в стену становилась как бы якорем, создавая распорку в стене («дюбель» — в России).

 Мачо довы...бывался
Блеф в политике - вещь вполне допустимая и оправданная, а в определённых ситуациях, вообще является единственным выходом. Главное, в подобных случаях, не уверовать в этот блеф самому, а такая беда случается достаточно часто. Особенно, если политик обладает неограниченной властью и является объектом культового почитания.
 // Цікаві історичні паралелі з тим, що відбувається зараз з пуйлівськими війнами по всій планеті

 Embassy of Ukraine to the Republic of Croatia
Відкритий лист Посла України у Республіці Хорватія Олександра Левченка Послу Російської Федерації в Хорватії Анвару Азімову.

Ваша Високоповажносте!

Визнаю, що був здивований, отримавши Ваше запрошення на прийняття з нагоди Дня російської дипломатії. Росія де-факто веде проти України війну, в якій загинули тисячі моїх співвітчизників, окупувала наш Крим і частину Донбасу, а російська дипломатія, у тому числі й Ви особисто, самовіддано цю агресію виправдовує.
Звичайно, я міг би залишити Ваше запрошення без відповіді, але дипломатія, незважаючи на всю свою куртуазність, це хитра гра. Я не хочу давати привід, аби про мене говорили, що я відхилив протягнуту руку «дружби і примирення», а тому вирішив публічно пояснити, чому не можу прийняти Ваше запрошення на святкування. Якби я його прийняв, то тим самим по суті визнав би окупацію Росією українських територій, принизив би і себе, і свою Батьківщину. Тому в запрошенні, яке виглядає, наче дружній жест, я відчуваю приховану зневагу.
Але розставмо крапки над «і». Я за примирення, але не за примирення зі злочином. Я вірю у відновлення дружби між Україною і Росією. Але тільки тоді, коли Росія поверне Україні Крим та інші загарбані території, а всі винуватці агресії постануть перед трибуналом десь у Москві або Гаазі.
До того часу прошу Вас, шановний пане Посол, не переобтяжувати себе надсиланням на мою адресу подібних запрошень.

З повагою,
Посол України в Республіці Хорватія
Олександр Левченко
(Источник, via)