Дибр про співчуття

[bytebuster]

 Читайте також новини блогосфери і просто новини за вихідні. Було багато цікавого.



 Тут пишуть про те, що не можна співчувати рашистам. Пише не хто-лібо-как, а цілий Сашко Лірник. А я вам от що скажу.

Коротко. Українці несуть квіти з двох основних причин:

1. Перевірити самих себе, чи не з'їло нас московство. Іншими словами, чи у боротьбі з Драконом ми самі не стали Драконом.
2. Показати нашим союзникам, що ми розділяємо європейські цінності, в основі яких є постулат про абсолютну цінність людського життя.

---

TL/DR

Наші союзники зараз дуже уважно придивляються до нашої реакції.

• Чи стали ми людьми?
• Чи є ми частиною тієї Європи, до якої ми прагнемо, і з якої почалася Революція?
• Як наслідок — Чи варто нам допомагати?
• Чи зможемо ми, коли вступимо до НАТО і братимемо участь у спільних бойовоих діях проти спільного ворога, чи розділятимемо ми спільні цінності, які вже є у солдатів НАТО?
• Чи, коли буде скрутна ситуація, і часу на роздуми будуть лічені секунди, чи безконтрольна злоба заллє нам очі, і ми поліземо мочити рашиста в сортирі, незважаючи на протилежне рішення, прийняте керівництвом НАТО?
• Чи, може, 360-річна окупація не пройшла даремно, і ми остаточно перетворилися на скотів? А якщо варвари воюють проти варварів — то нехай там самі по собі вошкаються, аби до Європи не долітало.

У Сирії, доречі, була така само ситуація. Захід багато років не міг обрати, яке із 100500 угрупувань підтримувати, бо усі виглядали «одне одного гірше». Публічні страти, радість від смертей цивільних осіб, обіцянки піти джихадом і перемолоти ще over9000 життів. Це робили усі сторони конфлікту — реально, усі, без винятків.

За час, поки Захід думав, там втрачено, за різними оцінками, від 300,000 до 1,000,000 життів — переважно, цивільних.

Ми — різні, це нормально. У нас — різні точки зору, чи жалкувати з приводу смерті московітів, з яких 89.9% — оголтєлиє рашисти.
Змусити жалкувати неможливо.
Заборонити жалкувати — теж неможливо.
Але це не має бути перешкодою до отримання допомоги від союзників.

Із цього є важливий висновок. Навіть, якщо Ваша особиста точка зору полягає у тому, аби НЕ співчувати — окей, не співчувайте. Але — мовчки. Аби потім не довелося плакати за НАШИМИ втратами.