Блогосфера про війну (1/2)

[bytebuster]

 Ihor Hook: Політика то не брудна справа, а політики то не "брехуни" та "зрадники".
Політики такі, якими вони є в своєму житті. Є всякі. Не в політиках тут справа.
Справа в тих, хто своїми голосами "за" чи "проти" дозволяє політикам з'являтись в політиці.
Відсутність "чуйки" у тих, хто дозволяє йти в політику різного роду непотребу, привела до того, що у нас були кравчуки, кучми, ющенки, януковичі, а тепер і попи.
Думайте ! ... якщо є чим.

 Павел Пряников: Госпропаганда обыгрывает сегодня только две темы: защита от фашистов и геев. Но фашизм россиянам не страшен — в ВОВ к нацистам шли служить миллионы россиян, сегодня эта идеология у них тоже считается нормальной. А вот гомосексуализм — это страшно, он погружает россиян в «петушатник». На страхе стать опущенным и играет агитпроп.

 [Потрібний пруф] Віктор Балога: Я справді допомагав "Правому сектору"

 Но тут приходит новость: Иван Сирко со своим добровольческим батальоном врубился в Крым, прошел по нему походом и сломал всех местных. Две недели там развлекался, освободил из рабства большое число соотечественников, взял большую добычу.
Наш талантливый полковник достиг грандиозного успеха. Только время выбрал не правильное.
Татары в союзном войске через голову Дорошенко за 4 часа примирились с поляками и поскакали домой в Крым. Дорошенко не достиг цели.
Сирко одержал победу. А Украина проиграла.
Украинцы имели шанс обрести наконец свою государственность, но на три века ее утратили и стали на краю гибели как нации.

 Петр и Мазепа: Точки над зрадой
Половина Донецкой и Луганской областей захвачена оккупантами, значительная часть проживающего там населения настроена негативно по отношению к Украине. Это действительно факт, не надо верить заявлениям, что люди хотят мира, что там много кто за Украину. Там мало тех, кто за Украину, а те, кто там за Украину, они за какую-то странную Украину курильщика, которую вообразили себе под действием Стокгольмского синдрома.
Захвачено два раза полобласти, шансов их отобрать назад никаких нет. Логично, что в них должен быть особый режим функционирования самоуправления, да? Особый режим, оговариваемый законом, может быть любой, например, полное отсутствие самоуправления, прямое президентское управление, военно-гражданская администрация, военная администрация, режим принудительной эвакуации и отселения и т.д. и т.п.
Украина свою часть Минских реализовала, а закон разморозим сразу, как только проведут выборы, тем более, что он действовать начинает только после выборов. А выборы у нас проводит ЦИК, и он же регистрирует кандидатов. В Киеве, ну в том самом, где гибнет Бузина, шагает из окна Чечетов и буйствуют фашистские молодчики. Приедут делегаты «молодых республик» в Киев? Ой, вряд ли. Но это ещё полбеды. По законам Украины, местным представителем может избираться любой, например, Дмитрий Ярош, которому текущие власти ДНР/ЛНР будут обязаны обеспечить доступ на местное телевидение, наклеить его лицо на билборды и разрешить ему провести предвыборный митинг «Правого сектора» на площади Ленина в Донецке.

 Сергій Клімовський: Технології перевороту від Кремля і Партія гільйотини в Україні
Так як розмови про дефолт, зростання тарифів і апокаліпсис від Газпрому паніки і хаосу не викликають, то ФСБ перейшло до перевіреного засобу – підпалів. Для початку підпалила ліс у Чорнобильській зоні і заговорила про реанімацію радіації 30-річної давності. Але кияни до радіації звикли так, що жити без інформації про неї не можуть, а тому з міста не втекли. Тоді ФСБ вирішило спалити щось вражаюче. Вибір пав на Васильківську нафтобазу, бо її власник-регіонал і екс-міністр енергетики Ставицький втік в Москву. Ставицький з базою попрощався і дав «добро» на спалення.
База горіла двічі і довго. «Вєсти» та инша рашистська преса грілася біля пожежі, а недолюстровані хабарники з міністерств намагалися примазатися, запевняючи, що якби вони навідувалися з перевірками, то база ніколи б не згоріла, а тому мораторій на перевірки треба скасувати. База згоріла, і перед ФСБ постало питання: що палити далі?
Намагаючись організувати в Україні державний переворот, і створюючи військовий та економічний тиск, Кремль мимоволі продукує оформлення Партії гільйотини, тоді як в мирних умовах все обмежилося б помірною Партією люстрацій і конфіскацій, схоже, як це було в 1990-ті після оксамитових революцій у Східній Европі. У такій ситуації поява українського аналога якобінському закону «Про підозрілих» неминуча. До гільйотини, зрозуміло, не дійде, але страти терористів введуть, «підозрілих» обмежать у виборчих правах, а їхню активну частину вишлють в «рускій мір»