Блогосфера про війну

[bytebuster]

 Александра Смилянская: Автор никогда не шутит о том, что ему болит.
Если у человека только что умерли жена и новорожденный ребенок, то он не напишет скетч «мужики под роддомом».
Если у человека родной брат лежит в коме, избитый беркутом, человек не пошутит про эбонитовые палочки.
Если твой муж погиб под Иловайском, ты никогда не пошутишь про «русские не переходят границу, они ее двигают».
Если из страны автора бежит в рф все высшее руководство, прихватив с собой всю казну, и стране грозит реальная катастрофа, человек не пошутит про актрису из порно.
Автор не напишет, актер не скажет, команда не пропустит. Если, конечно, эти люди свою страну любят.
А данный человек – нет.

То есть, возможно, он ее любит в этнографическом смысле – садок вишневый, хрущи, хаты да мельницы. "Моя прекрасная малая родина". Но как отдельное государство вне русского культурного поля – нет.
Я не знаю, любит ли Украину Порошенко, но Зеленский ее не любит точно. Для меня дело не в Коломойском, не в профнепригодности, не в устроенной клоунаде с дебатами, не, не, не.
Просто он не любит мою страну.

 Кирилл Сазонов: Порошенко переходит в наступление
Планы на второй тур у обеих команд в штабах кандидатов Петра Порошенко и Владимира Зеленского были расписаны и отлажены, по стратегии вопросов не возникало.
Но технологи действующего президента всерьез озаботились слишком большим разрывом между кандидатами и решили давить на всех фронтах, подключив социальные сети и раскачивая тему дебатов.
В штабе Зеленского сперва игнорировали угрозу, но осознав масштабы, решили нанести точный и сильный удар с вызовом Петра Алексеевича на стадион красивым роликом.
Казалось бы, удар смертелен, но… Порошенко не испугался. И взвинтил ставки, не менее красиво дав свое согласие. Не согласившись, а именно так – снисходительно позволил дать согласие.
Ставки взлетели до небес, отлаженный сценарий полетел к чертям.

 Богдан Карпенко:
Великий будинок. Різні мешканці там.
І почалась пожежа - з сусіднього дому підпал роблять.
Одні мешканці вибігли, та й давай гасити, всім чим бачать, що під руку попаде, різні мешканці, хтось красівий і чесний аж світиться, хтось не дуже, а хтось навіть дуже некрасівий і нечесний.
Інші мешканці стали збоку, і сміються з тих, хто гасить.
Ще інші взяли каміння, і давай ним у тих, хто гасять, кидати.
Четверті бігають, і там де погасло, знову підпалюють.
П'яті збоку стоять і кажуть: "Не так гасите, і руки у вас грязні вже, дим смердить, чому такий дим смердючий, це не вірно гасите, і вода у вас не така, пісок не такий".
Шості кажуть: "Нам не подобаються ті, що гасять наш будинок, і нам не подобаються ті, що його підпалюють, тому нехай все згорить, а ми будемо жити на вулиці!".
І ось горить будинок, і вже по-тихеньку всі, хто не гасив, починають між собою перемовлятись: "А знаєте, чому він горить? Бо ті, що гасять - винні. Не так вони гасили, треба було по-іншому".
А той, хто підпалює, до них підходить і так ніжно говорить: "Правильно говорите, друзья, все так и есть. Догорит - отомстите и расделаетесь с ними".
Далі цей сусід-підпалювач відходить від місця збору шановного товариства, яке помсту задумало, і про себе додає: "А потом мы расделаемся с вами".
FIN

---

 Щоразу, коли ви поширюєте цей текст, у світі десь народжується маленький Мевлют Алтинташ.