bytebuster | Про бєззавєтно прєданних служак моцкви

Свирид Опанасович смалить ґлаґолом:

Найдошкульніших і болісних ударів російські царі всігда получали не від іноземних злопихатєлів чи внутрішніх ворогів, а від беззаветно їм преданних служак. Повишене служебне рвеніє яких не раз і не два ставило тих царів у дурне положення, а часом із летальним для них ісходом.

Про буквальне виконання царських указів подчіньонними Павла І, розказувать не варто, всі й так знають, як столичні чиновники та гвардійське офіцерйо дискредитувало своїм рвенієм царя-амператора і обрушило йому рейтинг аж до стєпені удару табакеркою в скроню. І про дєйствія царської охранки, яка сто років тому оберігала самодєржавіє з такою ретівостью, шо від нього ножки да рожки осталися, дід оповідати не буде – і ту чудесну історію всі добре знають. Нам цікавіше подивитися, шо там січас коїться. Й треба сказати, що тамошнє чиновнічество, як і преждє в усі передкризові моменти, проявляє ісключітєльно повишене рвеніє, сумлінно й буквально виконуючи усі настанови Хуйла. Не оставляючи йому своєю угодливістю жодних шансів на спасєніє.

Ах да... Заварюємо собі кохве чи чай, зручно вмощуємося і оглядаємо проісходяще в світі спокійним філософським поглядом української сільської аналітіки. Ітак.

Хуйло, як ізвесно, внутрішніми ділами не інтересується, вони йому бридкі, нудні й нецікаві, внутрішніми ділами він поручив заніматься своїй комнатній мосьці Дімону Медведєву. Дімон, кажуть, бухає по-чорному, і його діла внутрі РФ тоже не волнують. А раз так, то й чиновникам помельче похер – тому справи в російській економіці поки що, к сожалєнію, шатко-валко, но йдуть. Бо на настоящий крізіс із радісно галопірующей інфляцієй й очередями до продуктових магазинів можна розраховувать лише єслі Хуйло візьметься за решеніє фінансово-економічних проблем страни самолічно, со всєй присущей йому решітєльной безбашенностью. Або поручить це діло комусь із представників прогресивної економічної мислі, например Сірожі Глазьєву. Який давно із розпачем дивиться на економічні непорядки в РФ, мечтаючи посісти колись должность прем’єра ілі, на худой конєц, глави центробанка. Но на худом конце там, щоправда, прочно сидить Ельвіра Сахіпзадовна Набіулліна, котора слухняно дає з авуарів бюджетні дєньги всяким Мадуро і високо цінується Хуйлом за безотказность. За це госпожу Набіулліну, коли Дімон окончатєльно зіп’ється (а це случиться десь одразу після “виборів” в РФ), прочать даже в прем’єри. Хоча не факт. Позиції Дімона по-прежнєму сильні: кончений алкаш во главе правітєльства РФ - гарантія стабільно високих рейтингів і симпатій в середовищі сочустсвующої горькім п'яніцам ватної біомаси. Но лучше би, канєшно, в прем’єри Глазьєва. Який би бистрими й енергічними заходами навів у економічному хазяйстві Росії взірцевий порядок. Хоча б такий, як в області історії й культури навів і продовжує совершенствувати Вова Медінський.

Однако поки що главні усілія Хуйла направлені на сферу міжнародної політики, тому чиновники проявляють особе рвеніє саме на цьому направлєнії. Де можна не просто випендрюватися, але й випендрюючись попастися на глаза самому царю-батюшке. І даже заслужить його благосклонну улибку. В средє російського чиновнічества іде оголтєла боротьба за мілості Хуйла, чиновніки зі шкіри вон пнуться, щоб йому догодити. І небезуспешно.

Як ізвесно, главною целью Хуйла на міжнародній арені, є замиреніє й нормалізація відносин зі Сполученими Штатами. Без чого трудно розраховувать на ізбавлєніє від санкцій і уж тєм болєє на участь Хуйла в дєлєжі мірового пирога. Но тут йому палки в колеса щоразу майстерно вставляє підступна українська хунта, раз у раз ябеднічая Западу й надругаючись над планами Хуйла найти з американцями хоть якесь взаімопоніманіє. Щоправда, об’єктивність вимагає чесно визнати, що усілія хунти тут хоть і ефективні, но второстєпенні. Перву скрипку в цьому ділі (хай хунта не обіжається) іграє все ж таки ретіве російське чиновнічество. Яке виполняє указанія Хуйла про замирення із США із такою оголтєлою старанністю, що й до мордобою недалеко.

Настроєнія Хуйла особенно чутко улавлюють в госдурі РФ, котора недавно сфокусірувала свої усілія на нормалізації отношеній із США в медіасфері. С целью обеспечить пропагандистським каналам Раша Тудей та Спутнік беспреп’ятственні возможності нести слово правди засліпленим пропагандою американським тєлєзрітєлям. Бо з нєкоторих пор на Рашу Тудей в Америці началися гонєнія, ллються грязні інсинуації, а ще оту Рашу Тудей – ви будете сміятись – в Америці почему-то подозревають у брехні.

Маргаріта Сімоньян, обурена такою напрасліною, підловила якось Хуйла і сльозно йому поплакалася. Хуйло пронікся і прийшов в нєгодованіє. Та приказав подчіньонним цей вопрос урегулірувать і порішать. Ответственні за це діло чиновніки з мінюста РФ, як і полагається ретівим служакам, взяли под козирьок та разработали систему заходів по нормалізації условій работи Раші Тудей на американському телеринку. Но не придумали нічого умнішого, як вдалися до старого доброго шантажу. Кого? Американців.

Цей лживотрепещущий вопрос розглядався даже на комітеті госдури РФ, де сиділа зарьована Сімоньян, а діпутати хором випендрювалися, демонструючи Хуйлу свій патріотизм і нєнависть к пендосам. Особенно разнузданно викаблучувався замміністра юстиції Олег Плохой, которий майстерно граючи на ніжних струнах Хуйла об’явив про готовность запрета на діяльність в Росії всяких там враждєбних американських інформагентств, например CNN. О как!

Ето політіка “взведьонного курка”, приставленого до американської голови – бодро отрапортував Хуйлу юстіц-придурок Плохой, молодцевато улибаясь і небезпідставно розраховуючи, що ось тепер должность міністра у нього точно в кармані. Хуйло має буть доволєн, бо ето канєшно свірепий удар потрясающей сили – в штаб-квартирі CNN зараз наверняка паніка, випускающі редактори запивають пригоршні валідолу стаканАми віскі, а заплакані топові журналісти начитують стенд-апи... вірніше... на колінах – кін-апи (?) про то, який Хуйло умний, красівий та мудрий, пожалуста не гоніть CNN із російського ринка, ми осознали, простітє нас пожалуста.

Якщо ж серйозно, то на що в Москві розраховують ніхто так і не поняв, бо сложно собі представити, шо Трамп, болєя за CNN всєй душой, позвонить другу Владіміру в Москву і буде його уніженно просити не завдавати по американській пресі такого нищівного удару. А за це Трамп готовий обеспечити для Раші Тудей самі лучші условія, дополнітєльні частоти, бесплатне пользування Фейсбуком і Твіттером, ще й подарує творчому складу Раші Тудей льготний годовий абонємент у Діснейленд.

Втім, є деякі свідчення, що СNN в паніку не вдарилося, а собирається дєйствувать нестандартно і для Хуйла совершенно нелогічно та неожиданно. А іменно – із використанням усіх своїх сверхмощних медіаресурсів, майстерно та со знанієм дєла змішає Хуйла з лайном. Ще й покаже це в прямому ефірі з сотень мільйонів телеекранів.

Но Хуйло не униває, і шукає вихід. Бо хоч-не-хоч, а миритися із Штатами якось нада. Адже світ несправедливий і станок, який печатає долари, находиться чомусь в Америці, а не як слід було б сподіватися, у Кремлі. "Жизнь – боль", скрушно зітхнуло Хуйло і невесело задумалося. Після длітєльних тягосних раздумій, однако, його озарила геніальна догадка – у всьому винуват Конгрес США. Нада з тими конгресменами наладить діалог, - рішив Хуйло і поставив перед подчіньонними соответственну задачу. Юстіц-придурок Плохой відкрив було рота, но Хуйло роздражонно відвернувся і глянув на монументальний б’юст Валі Матвієнчихи. Якій і надумав поручити це щекотліве діло, тим паче, шо з Конгресом США логічно розмовляти іменно діпутатам. Колеги, як не як, міжпарламентське сотруднічество і всьо такоє прочеє.

Но вдруг оказалося, що госдурні РФ для виполнєнія доручення такого роду не підходять, бо вони чуть лі не в повному составі знаходяться під санкціями. Та і взагалі госдура РФ в очах США, України й решти прогресивного людства нелегітимна, адже “вибори” в Криму висміяні світом і звели міжпарламентське сотруднічество Валі Матвієнко разве шо до епізодичних контактів із Мішою Мясніковичем з Білорусі. Та ще іногда із Валєрою Кварчія з Абхазії. Но то хлопці малоприятні, Валя від них не в восторзі і мечтає познакомиться з улибчивим ковбоєм Орріном Хетчем, який верховодить у Сенаті США. Або з галантним мсьє Жераром Ларше із французького Сенату. Но ті заграничні хлопці дивляться на Валю з холодним недоуменієм, шансів із ними пофліртувать у Валюхи немає, кажеться, ніяких. От і доводиться їй, горемичній, коротать врем’я в челночних заграничних поїздках між Мінськом та Сухумі, лєлєя надєжду на случайне знакомство десь на звивистій кавказькій стежці із красенем та гарячим джигітом батоно Кобахідзе. Але така зустріч відноситься до розряду несбиточних дєвічьїх грьоз і вірогідність її не више, ніж знайомство із верховним спікер-отаманом Великого Українського Хуралу паном Парубієм. О котором Валя даже мріяти боїться.

В общем, поплакавшись отак Хуйлу на свою горькую участь Валєнтіна довела до його сведєнія, шо американські візи ні їй, ні російським діпутатам не світять. Догадливий Хуйло нарешті просік, шо нада шукать обходні маньоври і тут йому на глаза попався Лавров. Який тихо сидів коло портьєри з виразом обличчя, будто набрав повний рот проса . “Іді сюда!” – приказав Лаврову Хуйло і вкратце об’яснив суть порученія. Яке зводиться до нормалізації отношеній із Конгресом США та налажуванню з конгресменами конструктивного діалогу в дусі дружби і взаімного доверія. Лавров глянув на шефа нєсколько странним поглядом, но нічого не сказав. І знизавши плечима поїхав у МІД надиктовувати послу в Вашингтоні соответствующу телеграму.

Посол РФ у США, Толік Антонов, получивши із центру підписані размашистой лошадіной фамілієй інструкції з приказом найти взаімопоніманіє з американськими конгресменами, решітєльно встав і преданно глядя на парадний портрет Хуйла взяв під козирьок. Бо ето таки шанс вислужитися та проявить на новій посаді служебне рвеніє. І кинувся виполнять приказ.

Скоро, однако, оказалося, шо жоден з американських конгресменів на встречу з російським амбасадором йти без представників ЦРУ, ФБР та журналістів CNN не намерен, а большинство сенаторів вообще заблокірувало Толін номер і забанило його у фейсбуці. Уровень взаімного доверія між США і РФ чрезвичайно висок, ще й росте не по дням, а по часам. А сенатори в Конгресі друг друга підйожують, сообщаючи опоздавшому на засідання, що його в прийомній давно жде посол Антонов. І всі весело регочуть, дивлячись, як колега іспуганно ховається під крісло, ще й перелякано хреститься. Сенатор же, зрозумівши, що його просто розіграли, з полегшенням зітхає, вилізає з-під крісла і обозвавши колег по фракції дураками, веде їх у сенатський буфет на каву.

Отчаявшись зустріться з сенаторами чи конгресменами з глазу на глаз та об’яснити їм, які вони тупі бегемоти, засранці і факінгшіт мазефакери, Толян все ж таки не здався. І проявив служебне рвеніє вкупі з творчеським новаторством – опублікував у фейсбуці адресований Конгресу США откритий коментарій. В якому дав американським законодатєлям грозную отповедь, обозвав їх лавочниками та затаврував іншими разними оскорблєніями, даже розжигатєлями войни. Наприкінці Толік нєсколько увльокшись вдарився в шаманізм і визиваючи “дух Ельби”, призвав всьо же конгресменів до бойового сотруднічества, як у старі добрі времена Рузвельта, Черчілля, Сталіна та Гітлєра..

Само собою понятно, шо після такого обращенія російської амбасади конгресмени должни схватиться за голови і прийти до посла Антонова з покаянною просьбою їх простить. Бо вони, неразумні, і не догадувалися які ж вони жалкі й убогі, а от російські діпломати, спасіба їм велике, открили їм глаза на їх вопіющу глупость і недалекоглядность.

Але вопреки ожиданіям, американські конгресмени, грубо нехтуючи стрункими логічними розрахунками Толі Антонова, перед посольством РФ на колінах досі чомусь не стоять. І сенатор Маккейн не кається і з транспарантом “Forgive me, dear Mr Huilo” в ноги послу Антонову чомусь не гупається. А совсєм даже наоборот. Законодатєлі хижо усміхнулися та взялися за розстеження втручання Кремля у вибори, кібератаки, а також прочі московські пакості з потроєним рвенієм. А Маккейн так вообще разбушевался й охрестивши Хуйла неоімперцем та припечатавши його разними обідними епітетами, потребував обуздать московського пакостніка, шоб іншим світовим хуліганам неповадно було.

Толік Антонов, впрочем, вряд лі цим огорчон, йому ж главне не результат. Йому главне, шоб було шо в отчоті написать. А отчот має буть такий, шоб нравився Хуйлу. Которий послідовно проводить у відносинах з американцями стратегічну лінію “ви...бан, но нєпобеждьон!”.

Проте всі ми знаємо, що Хуйло созданіє глупе і непостоянне. Ще й до того ж стареньке. Він швидко утомляється і там, де його рішуче б’ють в табло, бистро тєряє к предмету інтерес. Дід дуже надіється, що захоплююча ігра “нормалізація отношеній із США” йому тоже скоро набридне і він поверне свою зацікавлену пику на внутрішні проблеми РФ. Які давно требують його лічного вмешатєльства та й прілічія вимагають - “вибори” ж скоро. От коли російське чиновнічество, яке вже добилося внушітєльних успіхів на зовнішніх фронтах, получить нарешті возможность взятися обома руками і за економіку РФ. Проявляючи такі ж ретівость і служебне рвеніє.

Сохраняєм бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, зміцнюємо Армію, під надійним захистом якої маємо можливість плідно працювати, приємно відпочивати, ростити діток і навіть безтурботно стирчати в інтернеті.

Ну і слєдім, шоб віздє був порядок! А не то, шо січас