...Вона блює і співає (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
bytebuster) wrote2015-06-29 09:16 pm
bytebuster) wrote2015-06-29 09:16 pm
Entry tags:
Родствєнні душі
Найяскравішою городською легендою вісімдесятих животне дотепер вважає байку про шляхетного удава.
Удав жив у клітці десь на околиці Кандагару. Був він старий, лінивий та сумовитий. І був у удава друг. Друга звали Солдат. Солдат служив в радянській окупаційній армії і звався Коля.
Служилося Колі погано, бо був він єдиним студентом на взвод. Старослужащі сини гір Колю не любили, а сержант Дупін навішував наряди за лишню грамотність. Коля від того журився, писав в захалявний блокнот бойові мемуари і ходив балакати з удавом. Грав плазуну на губній гармошці, показував фото далекої возлюблєнної Ліди та читав необітницьку лірику власного написання. А шоб Каа не скучав, Коля соорудив при казармі пару примітивних пасток на малих гризунів, котрими і кормив мовчазного друга.
За день до від'їзду і дємбєля щасливий Коля пішов до удава прощатися. Підійшов до клітки, просунув крізь грати свіжого щура... а далі случився ужас.
Удав легко ковзнув проміж грати і намертво стиснув солдата Колю в залізних обіймах.
Солдат Коля шість нескінчених годин простояв припасований до вольєру. За ніч він встих помолитися всім забутим богам Союзу, двічі напудити в штани і посивіти.
Вранці Каа відпустив солдата Колю і зник в прилеглому чагарнику. А коли Солдат повернувся до рідного взводу то не застав жодної живої душі. Усі сослуживці плавали в калабанях власної крові, наче свині на скотобойні. Нічна вилазка душманів виявилася вдалою.
Який висновок можна робити з цієї моторошної казки? Вірно, в московитського окупанта в чужій країні був тільки один друг.
Та й той, якщо по чесному, просто велика гадина з сумнівними методами.
За два-три роки за порєбріком з'явиться безліч подібних історій.
Спеціально для ватописателів можу запропонувати сюжет про ополченця Ахмеда та павіана Жору, котрий передбачивши наліт правосєків на донецький зоопарк спішно затягнув друга в клітку, роздів і змусив ізображати самицю. І про те як прошедший попри клітку строєвим маршем батальйон карателів щиро сміявся, аплодував і не помітив нічого підозрілого...
(Вовчик Сірий)
Удав жив у клітці десь на околиці Кандагару. Був він старий, лінивий та сумовитий. І був у удава друг. Друга звали Солдат. Солдат служив в радянській окупаційній армії і звався Коля.
Служилося Колі погано, бо був він єдиним студентом на взвод. Старослужащі сини гір Колю не любили, а сержант Дупін навішував наряди за лишню грамотність. Коля від того журився, писав в захалявний блокнот бойові мемуари і ходив балакати з удавом. Грав плазуну на губній гармошці, показував фото далекої возлюблєнної Ліди та читав необітницьку лірику власного написання. А шоб Каа не скучав, Коля соорудив при казармі пару примітивних пасток на малих гризунів, котрими і кормив мовчазного друга.
За день до від'їзду і дємбєля щасливий Коля пішов до удава прощатися. Підійшов до клітки, просунув крізь грати свіжого щура... а далі случився ужас.
Удав легко ковзнув проміж грати і намертво стиснув солдата Колю в залізних обіймах.
Солдат Коля шість нескінчених годин простояв припасований до вольєру. За ніч він встих помолитися всім забутим богам Союзу, двічі напудити в штани і посивіти.
Вранці Каа відпустив солдата Колю і зник в прилеглому чагарнику. А коли Солдат повернувся до рідного взводу то не застав жодної живої душі. Усі сослуживці плавали в калабанях власної крові, наче свині на скотобойні. Нічна вилазка душманів виявилася вдалою.
Який висновок можна робити з цієї моторошної казки? Вірно, в московитського окупанта в чужій країні був тільки один друг.
Та й той, якщо по чесному, просто велика гадина з сумнівними методами.
За два-три роки за порєбріком з'явиться безліч подібних історій.
Спеціально для ватописателів можу запропонувати сюжет про ополченця Ахмеда та павіана Жору, котрий передбачивши наліт правосєків на донецький зоопарк спішно затягнув друга в клітку, роздів і змусив ізображати самицю. І про те як прошедший попри клітку строєвим маршем батальйон карателів щиро сміявся, аплодував і не помітив нічого підозрілого...
(Вовчик Сірий)