У 1945-му тожє виявилося, що усі німці дуже страждали. Усі-усі, чесно-чесно.

Мовляв, ми ж ваащє простиє бюргери, ми внє політікі, у нас тут корови недоєні.
І голосували ми за стабільність, а зовсім не за концтабори і мільйони трупів. Ви шо нас, за ман'яків якихось держите?

І в НСДАП ніхто не вступав, боже збав. Ні ми самі, ні родичі, ні навіть знайомі… Чули, мовляв, що у сусідній дєрєвнє було кілька виродків, які вступили.

Але решта — усі як один страждали і чекали, коли ж прийдуть англійці-американці і визволять поневолений народ Німеччини.