bytebuster: (GangnamCat)
Юрій Гудименко: Первый сине-жёлтый. К 25-летию бунта украинских моряков в Севастополе

21 июля исполнилось четверть века прекрасной истории из жизни украинского флота. Истории именно такой, как нужна сейчас. Истории-индикатора. Истории про Крым, офицеров и сине-жёлтый флаг. И про героизм.

Итак, место действия — Крым, время — июль 1992 года. Напряжение не то чтобы даже висит в воздухе — оно заменяет собой воздух. Ключевой вопрос для Крыма — вопрос о принадлежности Черноморского флота ныне покойного СССР.

Исходя из базовых договорённостей Кравчука и Ельцина, Черноморский флот как бы переходил в подчинение очень условным вооружённым силам СНГ. Украинско-российские документы, которые регламентировали этот момент, подписывались в столице Беларуси, так что фраза «е...ные минские соглашения» была в ходу у украинских силовиков уже тогда.

Незадолго до событий, о которых мы сейчас будем говорить, конфликт России и Украины вышел на качественно новый уровень после того, как президент Украины Леонид Кравчук наплевал на тогдашние минские соглашения и открыл огонь по сепарам, то есть тьфу, подписал Указ «О переходе Черноморского флота в административное подчинение Министерству обороны Украины».

Ровно через два дня президент Российской Федерации Борис Ельцин издал аналогичный Указ «О переходе под юрисдикцию Российской Федерации Черноморского флота». Ситуация начинала из напряжённой становиться попросту идиотской, поэтому два президента встретились, поговорили и свои указы поотменяли, но к конкретным решениям так и не пришли. Черноморский флот оставался единым для двух стран, но на тех моряков, кто принял присягу на верность народу Украины, оказывалось сильнейшее давление со стороны пророссийского руководства флота. Давление в конце концов сорвало крышку, как это часто бывает. И крышкой этой оказался СКР-112 — сторожевой корабль проекта 159А.

Read more... )
bytebuster: (TapeFace)
André Alexin: Що ж тобі, сонечко, про нас сказати?

Расскажу вам, как я заменяю в Париже наше Министерство пропаганды.

Вот прихожу я, скажем, со своими парижанами в парфюмерную лавку или ещё куда, где продавщицей работает какая-нибудь, как их называют - petite souris de Paris - парижская мышка: это значит, худенькая такая, бледная, без этих наших бровей с декольте.

И вот я, допустим, расплачиваюсь, и видно, что у меня иностранная карточка, или я прошу мне пробников отсыпать побольше, чтобы друзьям дома раздать, а мышка, конечно, спрашивает:
- Вы, месье, из какой страны, пардон?

А я так вызывающе:
- Киев, Украина.

А она глаза распахивает:
- А можете сказать что-нибудь на вашем языке? А то я вот греческий могу узнать, даже шведский немножко, а украинского языка я никогда не слыхала.

А я не знаю:
- Что же мне сказать, мадемуазель? Чтобы со смыслом, не просто так.

А она тогда:
- А вы расскажите в двух словах о своей стране. Тогда это будет правильно и понятно.

Тогда я так вздыхаю, делаю влажные украинские глаза, напускаю в голос этого нашего карего бархату и говорю:

- Що ж тобі, сонечко, про нас сказати? Сказати тобі, як ми скучили? Скільки століть нас ганяло по Азіях, скільки мільйонів діток ненароджених - через сусідів, мокшан з поросячими очима? Якби ж ти знала, рибонько, як тепер тяжко вертатися сюди, до людей! Ми ж були з вами колись одна Європа - а тепер ми вам якісь дикуни, а ви нам - точнісінько ельфи...

А она всплескивает руками:
- Боже, как красиво! Вы же не говорите, вы же поёте!

И только за два квартала оттуда мои французы решаются заговорить:
- А что ты ей читал? О чем? Какой текст?

И я важно говорю:
- Олег Жадан. Поэма "Издрык".

И они так тооооонко повторяют, аккуратно так, как будто на цыпочках:
- Точнисинько. Точниииисинько.
bytebuster: (Marvin)
Михайло Слободін: ​Хата, вишні і джмелі, або Тиха ідея My two cents // Стаття надається з суттєвими скороченнями. Текст цілком — за посиланням. Дуже слушно пише автор.

Перша світова війна, яка коштувала людству приблизно 30 мільйонів людських життів, закінчилася підписанням Версальського мирного договору у червні 1919 року. Вперше за історію людства держави-переможці вирішили судити ініціатора загарбницької війни, канцлера Вільгельма ІІ Гогенцоллерна, за порушення норм міжнародної моралі, під якими розуміли невиконання мирних договорів.

Так, в статті 227 Версальського договору сторони зазначили:
«Союзні держави, об’єднавшись, пред'являють Вільгельму II Гогенцоллерну, колишньому Німецькому Імператору, публічне звинувачення у вищій образі міжнародної моралі і священної сили договорів.

Спеціальний суд буде створений, щоб судити обвинуваченого, забезпечивши йому суттєві гарантії права захисту.

Він буде складатися з п'яти суддів, призначених кожною з п'яти наступних держав, а саме: Сполученими Штатами Америки, Великобританією, Францією, Італією і Японією.

Суд буде судити за мотивами, викликаним вищими принципами міжнародної політики, і в турботі про забезпечення поваги до урочистих обов'язків і міжнародних зобов'язань, а також до міжнародної моралі. Йому належить визначити покарання, яке за його судженням має бути застосовано.

Союзні і об'єднавшись держави звернуться до Уряду Нідерландів з проханням про видачу колишнього Імператора в їх руки для того, щоб він був засуджений».

Read more... )
bytebuster: (GangnamCat)
Originally posted by [profile] grzegorz_b at Чого бояться москалі?
Originally posted by [personal profile] auburn_daddy at Чого бояться москалі?
Москалі бояться не стільки ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру, скільки оприлюднення правди про ОУН-УПА, Шухевича та Бандеру.

Volodymyr Viatrovych:
Перший етап інформаційної кампанії "УПА - відповідь нескореного народу" про антинацистську боротьбу повстанців.
Про це наші перші інфографіки.
Прошу ширити.




Read more... )
bytebuster: (Marvin)
Виктор Трегубов: Авдеевка: эффективность – как на Майдане.



Майдан был восхитителен. И не только потому, что на нем мы своими глазами видели национальное единение, личную самоотверженность и борьбу за свои идеалы. Среди его самых ярких сторон была самоорганизация, невиданная по меркам Украины. Помните поговорку «если выйти на Майдан и развести руки в стороны, в правой сразу появится чай, а в левой – бутерброд»?

Люди, собравшись в одном месте, оказались не толпой, а Сечью. Все как-то были при деле без каких бы то ни было «чутких руководств» со стороны. Возводились палатки и баррикады, работали полевые кухни, раздавалась еда, распространялась пресса, дорога чистилась лучше, чем когда бы то ни было, лед скалывался, флаги поднимались. Люди готовили глинтвейн и коктейли Молотова, художники рисовали, священники благословляли и исповедовали, сотни Самообороны несли дежурство, сисадмины тянули сетку. Каждый, придя на Майдан, через пять минут мог найти себе занятие по силам и навыкам.

Люди сделали рабочую систему. И эта рабочая система своей эффективностью заборола хорошо вооруженное стадо скотов. Отборному холеному бычью в серой форме не помогли ни ружья, ни водометы, ни слезоточивый газ, ни даже бронетехника – врезаясь в баррикады и увязая в них, БТРы вспыхивали, как спички.

Организация рулит. Организация – то, что помогает цивилизованным бить варваров даже тогда, когда последних много больше.

Read more... )
bytebuster: (Default)
 Павло Бондаренко: Є така стара брутальна українська мудрість: "Весна прийде - покаже хто де срав". Вибачте за вульгарність.
Все просто: сніг прикриває все. Але лежить недовго. І коли він тане - все приховане вилазить.

Авдіївка розтопила сніг і ми побачили хто де гидив.
Ми побачили "баригу" Жебрівського, який не спав три доби, тримаючись на термоядерній каві та енергетиках; ми побачили посеред Авдіївки премєр-міністра Гройсмана. Під ворожими ракетами "Градів". Жоден прем`єр світу не наважувався їхати туди, де реально падають снаряди.

Ми побачили міністрів "злочинного уряду", десятки волонтерів, сотні звичайних небайдужих людей. "Завтра їхатиму повз Авдіївку, можу вивезти 2-3 людей" - звичні оголошення в соціальних мережах. Ми побачили підприємців з Донеччини, які везуть в Авдіївку матраци і воду, електрогенератори і бинти, картоплю і дрова.

Ми побачили "бариг", які за проханням Гройсмана розвернули з Мукачевого вже законтрактований і проплачений ліс у бік Авдіївки. Які збитки понесли ці "бариги" можна лише здогадуватися.

Read more... )
bytebuster: (Marvin)
Сьогодні День пам'яті Героїв Крут.
Пам'ятаємо та шануємо. Війна за волю України триває і я вірю, що ми здобудемо остаточну перемогу, якої прагнули наші прабатьки, протягом віків змагаючись із московською ордою.

bytebuster: (ДеФюнес2)


Originally posted by [profile] sabrina_lite at День Соборності України
Originally posted by [profile] sabrina_lite at День Соборності України
Промова Президента Петра Порошенка з нагоди свята:

"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка"…

Майже сто років виповнилося нині цим дорогоцінним словам, шановні пані та панове!

Вітаю з Днем Соборності присутніх тут високоповажних гостей, весь український народ, всіх українців у діаспорі!

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об'єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень, що постали на уламках різних імперій. Як писав видатний українсько-канадський історик Орест Субтельний, який минулого року, на жаль, відійшов у вічність, «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах».

Соборне возз’єднання, - або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність.

Живим підтвердженням таких прагнень стала велелюдна Софійська площа, на якій десятки тисяч киян та гостей столиці вітали проголошення злуки… І увесь Київ, урочисто прибраний національними прапорами, українськими орнаментами, портретами Кобзаря, плакатами і транспарантами. І неймовірна кількість синьо-жовтих знамен, які принесли з собою учасники дійства – як місцеві мешканці, так і численні делегації з усіх країв… Освячення дійства службою Божою у Святій Софії, військовий парад, піднесений настрій та урочиста атмосфера, національний гімн у виконанні військового оркестру... Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.

Read more... )

bytebuster: (Marvin)
Перепост допису [personal profile] nazavzhdy @ [community profile] lenta_ua: Рівно 25 років тому, 5 січня 1992 року, пішла з життя Дарія Ребет.
Originally posted by [livejournal.com profile] litobude4 at Рівно 25 років тому, 5 січня 1992 року, пішла з життя Дарія Ребет.
Рівно 25 років тому, 5 січня 1992 року, пішла з життя визначна політична і громадська діячка, один з лідерів національно-визвольного руху Дарія Ребет (дівоче прізвище: Цісик; 1913-1992), публіцист, за фахом правник. Голова Проводу ОУНЗ (1979–1991). Дружина Лева Ребета, вбитого в 1957 в Мюнхені агентом КДБ Богданом Сташинським, який згодом убив С. Бандеру.

У серпні 1943 Дарія Ребет брала безпосередню участь у роботі 3-го Надзвичайного Великого збору ОУНР. З вересня 1943 року входила до складу ініціативного комітету, який підготував проведення Першого великого збору Української Головної визвольної ради (УГВР) (11-15.07.1944). Була обрана членом І-ї Президії УГВР, брала участь у розробці програмних документів УГВР. У повоєнний час жила в еміграції у Німеччині. Після розколу ОУНР у грудні 1956 р. приєдналася до ОУНЗ і була обрана до складу її Політичної ради. З 1979 очолювала діяльність Політичної ради ОУНЗ і перебувала на цій посаді до червня 1991 року.

Відзначилася активністю у розбудові жіночого руху в еміграці. На першому З'їзді українського жіноцтва в Німеччині до Головної Управи було обрано Дарію Ребет. За її участю було створено міжнародну Лігу Жінок в екзилі, в якій крім українок об'єдналися представництва жінок-емігранток різних національностей. Постійним секретарем Ліги була Дарія Ребет.

Дарія Ребет співпрацювала з багатьма українськими періодичними виданнями в еміграції, була членом редколегій часописів «Сучасна Україна», «Сучасність» та «Український самостійник», видала збірку статей про Об'єднання Українських Жінок у Німеччині, автор статей, присвячених українському визвольному рухові.

Померла Дарія Ребет 5 січня 1992 року в Мюнхені де і була похована.
30 жовтня 2010 року останки Дарії Ребет та її чоловіка Лева Ребета урочисто були перепоховані у Львові на Личаківському цвинтарі.

Read more... )
bytebuster: (Marvin)
Roman Donik: Я не писал о новых талановских берцах. Мне их не досталось при раздаче слонов для испытаний. А теперь, даже если намучу где то, то не буду писать принципиально. См о раздаче слонов.
Я хочу написать о человеческом факторе. Одна недавняя ситуация, заставила меня вспомнить мой самый первый сайт. Я его тогда всем своим знакомым показывал. Хвастался. Всем ссылку на него разослал, безбожно подрезая дорогущий тогда dial-up трафик у своих знакомых. Но меня, в те давние времена, реально распирало от гордости. Это было круто и настолько важно для меня, что я не мог его всем не показывать.



Намедни мне хвастался новыми "таланами", закупленными для армии, Министр Обороны Украины. Серьезно.
Я думал, что все уже забыли об этих ботинках. Сколько о них говоренно было. У нас же новость дольше дня не живет. Нет, его реально "прет" от того, что солдат будет в хороших ботинках и воспринимает это как личное. Я пришел к Полтораку по делу, а он встретил меня с ботинком в руках.
— Ты видел новые берцы?

Read more... )
bytebuster: (IT Crowd Jen)
Видання The Sun публікує добірку фото під красномовним заголовком:
FEMME FATALES Meet the stunning female soldiers defending Ukraine from Vladimir Putin’s ‘invading’ Russian armies
Вбивчі дівчата. Зустрічайте жінок-солдатів, які захищають Україну від вторгнення московсько-пуйлівських армій



(((( +3 )))) )
bytebuster: (GangnamCat)
Сам вид цієї картинки приводить вату у стан рефлекторної дефекації. :))

bytebuster: (ДеФюнес2)
Originally posted by [personal profile] antin_yabluko at Душомор
Оригинал взят у [personal profile] antin_yabluko в Душомор
Йшов десятирічний Славік по вулиці. Цукерки, портфель, мультики, футбол з друзями, листя під ногами, сонечко, ґави, яких неодмінно треба ловити. Дитинство. Всі ж були дітьми?.. Тільки-но розпався якийсь Союз і прапор не червоний, а синьо-жовтий. Та радіо-брехунець просить депутата Зайця не стрибати по Раді. Але ж наче нічого не змінилось. Мама, тато, дідусь, бабусі - всі десь поруч. Все добре, безпечно, райдужно.

Та раптом маленький пам'ятник, навіть не згадаю, де саме і коли я його побачив: стухаюче дівча в українському віночку і сорочці. "1932-1933". І руками обхопила своє обличчя. Згасає Уляна. Це потім я прозвав той пам'ятник Уляною.
І кожне зернятко дитячого життя,
Що спухло з голоду, тоді й тоді. І кожен день Тоді щодня...


Діти вони такі... Підійшов. Потім запитав. Потів ще і ще. Потім документальні фільми. Розповідь бабусі про своїх братиків, яких вона майже не памятає. Це не сталося одразу. Роками. По крихті. По троху усвідомлював й отримував відповіді. Та все почалось саме з того "Жертвам Голодомору. 32-33". І точно памятаю, що я більше ніколи не питав в батьків про те, чому я українець, а не росіянин. Адже нема різниці. Вірніш не було. Для мене. Й до того пам'ятника. Просте, раптове усвідомлення того, що ти українець не лише з-за факту прописки на цій землі. І пояснення вже не потрібні.

У мене Голодомор стався на початку 90-х. Не безпосередньо зі мною, десятирічним школярем, який іноді робив вигляд, що не розуміє українську. Сталося у мене, в мені - саме тоді я дізнався про той Жах. Про той терор. І усвідомив щось. Подія з далекого не мого минулого сталася в моїй свідомості. Догнала. Стала реальнісьтю. І стала моїм минулим. Важко передати свої відчуття, та, напевно, вони ті самі, що були й у Вас. Жах, жаль, біль, не розуміння, розпач... І просто якось скінчилась спільне, велике і могуче. Почалось моє.

Я питав батьків: а чому ви мені не розповідали? Read more... )

bytebuster: (IT Crowd Moss)
Кажуть, що цей вислів належить імператору Наполеону Бонапарту: про те, що, мовляв, хто не хоче годувати власну армію - годуватиме чужу. Чужу годувати не станемо, і слава Богу, що вже, вважай, більш за два роки маємо свою. Яку годуємо й годуватимемо з радістю, бо вона на те заслуговує. Вона нас захищає.

Всі оті хлопці й дівчата - всі, хто піднімалися, зривалися з домівок добровольцями, йшли у тербати, у добровольці, голі та босі, у смішних домашніх капцях та у різноманітній формі, усі призовники, які тоді ще й гадки не мали, з якого боку автомат стріляє, і усі нечисленні кадровики, які у найскрутніший час не продали свою честь, не перекинулися на бік ворога, не склали зброї та витримали - всі, хто пройшов страшне горнило й став бійцем, ще не ставши солдатом, а потім став солдатом назавжди, навіть демобілізувавшись.

Всі командири, які вивчилися військовій справі, втрачаючи побратимів та здаючи раз по разу криваві екзамени найкращому, але найстрашнішому вчителю - підступному, добре озброєному та ницому ворогу.

Всі генерали, які раптом зрозуміли, що їхні погони - це не "ярлик" на маєток та безбідне життя, а страшний тягар та щоденна відповідальність.

Всі загиблі - кожен поіменно, всі поранені - кожен пожиттєво, всі, хто потрапили в полон і всі, кого вже визволили.

Героям слава. Вам слава.
(Дід Панас)
bytebuster: (Alf)
На чужині українці займали важливі державні пости, підкорювали світ кіно, музики, високої моди і технологій, здійснювали епохальні наукові відкриття і навіть літали в космос — втім, не забуваючи про своє коріння.

Ні для кого не є секретом, що в результаті складних перипетій історії України мільйони наших співвітчизників роз'їхалися по світу в пошуках кращого життя — а іноді і просто заради виживання. Як наслідок, у багатьох країнах склалися багатотисячні українські діаспори.

Ці люди ретельно зберігали пам'ять про українське коріння, прищеплювали своїм дітям любов до України, її мови, традицій, і, звичайно ж, вражали людство різноманітними талантами. У цій добірці зібрано воєдино перелік видатних українців-емігрантів, чиї величезні заслуги просто неможливо не визнати. Погодьтеся, у нас є привід пишатися своєю країною і своїми земляками!


(на КДПУ — Віра Фарміга)

Read more... )
bytebuster: (Marvin)
Історія про те, як українські десантники послали московсько-фашистських окупантів з їхніми «зеленими коридорами» і самостійно проривалися із котла в секторі «Д» через окуповану зону.

АВГУСТ 2014г.
ГРАНИЦА С РФ
ВЫСОТА «САМАРА»
КОМАНДНЫЙ ПУНКТ 79 ОАМБр – ППД г. НИКОЛАЕВ
ВЫХОД ИЗ ОКРУЖЕНИЯ (часть вторая)
Позывной «Пёс», он же «Сусанин»


Госпиталь. Новости о событиях на фронте в целом и Иловайская трагедия в частности происходят, где то далеко, как в тумане. Как будто смотришь старый документальный фильм. Мозг воспринимает боле менее четко сообщения о потерях, и они ножом врезаются в сознание. Что блин такое они мне колют??? Врачи смотрят на меня так, как будто увидели марсианина… не пойму, что происходит? Посмотрел на свою рожу в зеркало – все понял! Многомесячный адреналин отпустил, и я буквально развалился на части. Доктор говорит, что контузия сама по себе не проходит и задаёт глупый вопрос: «почему сразу не обратились к врачу?». Для ответа на этот вопрос, подходящих слов подобрать не смог. Стараюсь вести себя адекватно, не всегда получается… в психушку пока не затолкали и то, слава Богу. Для мирных людей, мы теперь навсегда – «не такие». Да нормальные мы, просто видели немного больше и приоритеты и ценности у нас другие. В ответ на просьбы рассказать о событиях минувшего лета – мотаю башкой «не сейчас».

Read more... )
Сторінку створено П'ятниця, 28 Липень 2017 10:50

Липень 2017

П В С Ч П С Н
      1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27282930
31      
Створено з Dreamwidth Studios

За стиль дякувати